Підвищення градусу чорнильної крові

Корнелія Функе. «Чорнильна кров». – Вінниця: Теза, 2010. –  512 с.

Гадаєте, «Чорнильне серце» німецької письменниці Корнелії Функе, яке ви вже прочитали – книжка зловісна і жорстока, здатна навіть позбавити сну на кілька діб? Тоді розгорніть другу частину «Чорнильної трилогії» – «Чорнильну кров» – і переконайтесь, що в першому томі були квіточки, і то лише ранні…

Персонажі другої книги – ті, хто вижив у першій. Звичайно, з додачею нових, котрі приносять свіжі барви і примушують сюжет рухатись у напрямку, який після прочитання першого тому передбачити могли хіба найбільш здогадливі читачі. Але навіть на них чекає сюрприз. Адже у «Чорнильній крові» місце розгортання подій змінюється докорінно. Другорядні персонажі одержують можливість вийти на передній план, скориставшись цією зміною місця для того, щоб замінити тих, які вибули до кінця першого тому. Реальність другого тому набагато більш хистка, ніж це було на початку. Бо все-таки перший том – це наш звичний світ із вкрапленнями різних «резидентів», вичитаних літературних персонажів різних творів. Так, вони мислять своїми категоріями, але на них діють закони нашого світу: вогонь треба розпалювати сірниками, а над матеріалізацією різних див працювати до кривавих мозолів. Але у «Чорнильній крові» градус значно підвищується: тепер Мортимера, Мегі та Терезу Фольхартів у прямому сенсі заковтнув сюжет книги, яка і без того змінила їхні життя. Прощай, демократіє, юридичний захисте і закони фізики! Умови «Чорнильної крові» максимально наближені до правди життя: люди не обтяжені умовностями цивілізації, є лише одне право – це право сильного. Тому дуже цікаво спостерігати за персонажами, яких більше не зв’язують умовності цивілізації…

Хоча «Чорнильна кров» не лише про це. Вона вражає обширом тем та хитросплетінням конфліктів. І якби не потужний талант Корнелії Функе, все це громаддя звалилось би на голови читачів і поховало б їх під собою. А так треба лише встигати за всіма несподіваними поворотами сюжету. І час від часу відриватися від цієї страшної книжки. Ще краще ‑ попросити когось із близьких стежити за цим, бо добровільно від «Чорнильної крові» відірватись неможливо. Вся ця яскрава похмурість у соковитому перекладі настільки заворожує, що лише груба фізична сила здатна припинити процес читання.

Вікова аудиторія, заявлена на останній сторінці обкладинки – 10-15 років. Усе вірно Раніше такого читати і не можна. А ось пізніше – запросто. Кожен читач зможе знайти тут зовсім іншу історію. Якщо підліток бачитиме передусім протистояння двох різних сил (звісно, світлої та темної), то, перечитавши той самий текст у зрілому віці, він з подивом побачить страждання митця, який потрапив у тенета власного твору і зрозумів, що зовсім не є таким всесильним деміургом, як йому раніше здавалося, бо викликав до життя щось набагато сильніше за себе…

Але не тільки прихованою глибиною вартісна ця книжка. Насильство, яке так приваблює підлітків (утім, без фанатизму – прояви доброти і шляхетності змальовано так само красиво, і в результаті виходить дуже гарний контраст), плюс середньовічна атрибутика та вкраплення елементів фентезі – така гримуча суміш, що було б дивно, якби ця трилогія Корнелії Функе не була приречена на успіх!

 

Атанайя Та