Політ фантазії над буденністю

Конічіва А. П’ятеро в ліфті, не рахуючи музи. – Л.: ЛА «Піраміда», 2010. – 280 с.

Що ви знаєте про Алєкса Конічіву? Розпитайте про нього в Сергія Трухімовича – відомого копірайтера, сценариста і рекламіста. Саме він підписує свої книжки іменем Конічіви, і  це не роздвоєння особистості, а ефективний розподіл повноважень.

Назва його нової книжки наводить на асоціації зі знаменитим твором Джерома К. Джерома «Троє в човні, не рахуючи собаки», але на цьому схожість закінчується.

Своєрідним центром, навколо якого розкручуються всі події, як ви вже, певно, здогадались, стає ліфт. Але не якийсь там задрипаний, помальований гопниками старий ліфтисько, а цілий ODIN XB-140507 із дзеркалами, блискучими кнопками і електричним табло. Саме в ньому перетинаються дороги п’ятьох людей, які живуть в одному місті, але навіть не здогадуються про існування одне одного. Аж поки одного разу опиняються всередині ліфта, який через збій в електропостачанні застряг десь між четвертим і п’ятим поверхами. І це ще не все, бо зверху на кабіні ліфта сидить справжнісінька Муза, яка тримає в руках друкарську машинку і записує все почуте від своїх полонених.

І коли через деякий час електричний заряд раптом пробігає кабелями, ліфт рушає далі. Але замість запланованого шістнадцятого поверху офісного центру пасажири потрапляють на велику зелену галявину з блакитним небом і білими хмаринами, де мобільний зв’язок не ловить. Після довгих суперечок і спроб з’ясувати, де ж саме вони знаходяться – у раю чи на фоновій заставці комп’ютера – герої вирушають на пошуки того, хто здатен усе це пояснити. Проте їхня дорога не просто затягується, а переростає у захопливу пригоду.

Протягом усього роману відбувається тісне переплетіння нашого буденного життя з легендами і символікою. Здається, що декілька днів, які герої провели в абсолютно неприйнятних для себе умовах, є своєрідним описом всього людського життя, тільки в меншому масштабі. На погляд персонажів, всі події відбуваються абсолютно випадково, і будь-хто міг би опинитися на їхньому місці, але Муза вже давно все розпланувала по-своєму. І в пошуку потрібних їм відповідей вони знайдуть усередині себе нові запитання, які ще нікому не ставили. Ця книга є одночасно пригодницьким і філософським романом, вона слугує своєрідним відображенням роздвоєння автора, ніби одна частина його прагне до дій, а інша – до роздумів.

«Говорити про сюжет – справа марна, адже життя у цій Книзі – не те, що відбувається з її Героями, а те, як до цього ставиться Читач. Тож з цією Книгою декому буде просто весело, дехто тільки задумається, а дехто, навіть зрозуміє щось дуже важливе для себе. Загалом вийшла чоловіча Книга, котра саме через те, що вона чоловіча, буде дуже цікавою жінкам», – підводить підсумок Муза в одному зі своїх численних інтерв’ю. А хто це записав – Сергій Трухімович чи Алєкс Конічіва – вирішувати доведеться вам.

 

Аліна Віткалюк