Про вазу, що уміє базікати

Тібор Фішер. Колекційна річ: роман / пер. з англ. А. О. Івахненко. – Х.: Фоліо, 2011. – 315 с.

Цю книгу називають найяскравішим і найбільш претензійним твором Тібора Фішера. Передати нашим читачам цю претензійність, а разом з нею колорит англійського гумору спробував науковець, кандидат філологічних наук А. О. Івахненко, переклавши «Колекційну річ» українською мовою.

Це – чудернацький роман у якому старовинна ваза розповідає про своє життя, мандрівки від одного колекціонера до іншого, які складаються у плетиво неймовірних пригод.

Ще б пак – за тисячу років життя набачишся всякого! Безодня мандрівок, безодня власників та безодня найкращих або найгірших вражень про них. Аж поки, ваза котра встигла побувати і «чашкою для мильної піни, й оцетницею, й урною з прахом, і скринькою для коштовностей,…і пасткою для пацюків,… і нічним горщиком,..і смолильником,… і плювальницею,… і сідалом для папуг», нарешті потрапляє до молодої колекціонерки Рози. Саме ця дівчина першою змогла відчути повноту та незвичайну суть вази.

Вона торкнулася її так, як не торкався ніхто донині й тихо мовила: «розповідай». І потім, упродовж усієї книги з насолодою слухала чудернацькі історії вази, душу якої нарешті розгледіли та відчули.

Саме у цих невеликих, інколи сумних, інколи кумедних історіях Фішером акумульовано пізнавальний та виховний елементи, там піднімаються класичні теми: суперечність між добром та злом, між багатством та бідністю,  потреби та призначення людей, речей у цьому світі та сприйняття моральних цінностей.

Друга сюжетна лінія, яка вплетена у роман, зосереджена Фішером навколо земних прозаїчних проблем та звичайнісінького побуту. Її читач зможе виокремити з появою іспанської повії-мандрівниці Ніккі. Саме ця гостя вносить у розмірене життя Рози шал та несподіваність. Ніккі любить гроші, випадковий секс, уміє одягнути маску лицемірства і товаришує з сумнівними особами. Ніккі планує кілька безуспішних викрадень вази з квартири Рози, наводячи злодіїв. Але ваза дивним чином за будь-яких обставин повертається до своєї власниці.

За персоніфікацією цього предмета, певним чином, вгадується бажання автора роману спробувати вести оповідь від імені жінки. І завдяки цьому дещо гіперболізованому прийому Фішер надає новизну та інтригу ідеї роману.

Оповіді вази справляють враження не тільки на читача – дівчина Роза, що має розсудливу та мудру вдачу, «ніжність та добрий гумор», в один момент міняється, коли за майже детективним поворотом сюжету саджає у колодязь Табату – психолога, що веде колонку в одному з жіночих журналів, з вимогою допомогти влаштувати її особисте життя.

Англійський гумор – складна річ, і перекладачеві не завжди вдається адекватно передати його українському читачеві. А чи то це риса самого оригінального твору – але при читанні іноді втрачаєш орієнтири: де сміятися, а де зловтішатися. Ваза полюбляє рахувати – вона рахує усе: кількість форм губ, носів або кольорів очей своїх колекціонерів, кількість варіантів ходи, поз під час сидіння і не тільки – і тому текст перевантажено числівниками, які, як на мене, не відіграють особливої художньої ролі, але заважають читати. Але це, швидше за все, особливості мого сприйняття.

Але що ж усе таки сталося з вазою, яка всюди була і все бачила? В кінці вона дарує смерть одному із «пересічних персонажів», який мав необережність опинитися поруч… і розбивається. Залишається лише пустка і розчарування. Почуття схоже на те, що буває після великого тріумфу, подолання певної вершини. З передбаченнями та без хепі-енду коло замикається на прозаїчній ноті.. І життя, яке рухається по спіралі.. А отже, мине кілька тисяч років й одного разу вже інша ваза знову заговорить…

 

Тетяна Землякова