Поетична казка

Сіґуте Ах. Амброзій, Мурчик і Янгол: казка / з лит. пер. Володислав Журба. – К. : Видавництво «Прудкий равлик», 2011. – 60 с.

Якщо ви хочете розповісти своїй дитині, що таке справжня дружба та краса світу, познайомте її з казкою литовської письменниці Сіґуте Ах «Амброзій, Мурчик і Янгол» (мовою оригіналу – «Амброзіус, Пуркіс та Ангелос»). У 2002 році цей твір у Литві був визнаний найгарнішою дитячою книжкою. Вона й справді дуже красива: з неповторними ілюстраціями, теплою історією. У ній йдеться про дружбу між кмітливим песиком та задумливим пухнастим котиком. А також про те (що не менш важливо!), як класно мріяти, дивлячись на хмаринки. Бо одного разу одна з таких хмаринок може подарувати вам гостя. І ним буде… Янгол.

Казку Сіґуте Ах умовно можна поділити на три частини: життя Амброзія та Мурчика до зустрічі з Янголом, сама зустріч з ним та повернення Янгола додому, на небо. Здавалося б, поява незвичайного гостя мусила б якось магічно вплинути на життя головних героїв (все ж таки янголи – це маленькі чарівники і вони не кожного дня приходять у гості). Однак, і янголи потрапляють у халепу, а земні створіння – котик та песик – допомагають звідти вибратися. За сюжетом усе виглядає так: жили були котик та песик. Вдень вони любили дивитися на хмари. Одного разу Мишка-соня розповіла про свій сон, у якому хмари перетворювалися на озера. «Справжнє блакитне плюскотливе озеро з маленькими хвилями!» Щоб так сталося, треба було вгадати ім’я хмаринки. Таке от сновидіння про хмарки перетворилося на мрію Мурчика та Амброзія, якій врешті-решт судилося здійснитися. Одного дня хмаринка повільно опустилася на землю – і перетворилася на озерце. Разом із хмаринкою прилетів на землю Янгол. Час від часу янголи вирушають на Землю, щоб відвідати тих, кому призначені.

На чому ж тепер Янголу потрапити додому? Озерце вже не перетвориться на хмару. А сам Янгол, хоч і має крила, боїться летіти на небо. Що робити аби побороти у серці страх? Відповідь – скористатися допомогою друзів.

Крім Амброзія, Мурчика та Янгола, маленькі читачі познайомляться з Вітром далеких мандрів, Вітром східних верховин, Рожевим і плакучим Слоном, Пані Сонечком, а також дізнаються, хто така Осяйна.

Твір Сіґуте Ах вчить безпосередності, він і написаний у такому ж дусі – легко, щиро, поетично. Описані події плавно перетікають одна в одну, ніхто нікуди не поспішає, усі радіють життю «тут і зараз» та живуть, мріючи, у хмарках. Іншими словами, у казці Сіґуте Ах цікавий радше процес, опис казкових подій, ніж те, як вона закінчилася.

Рідко знайдеш мрійливу казочку без зворушливих місць. В «Амброзія, Мурчика і Янгола» я знайшла таких кілька, ось один із них: «Як треба вітатися з янголами, Мурчику? – Від щирого серця, Амброзію. І вони привіталися від щирого серця».

Твори Сіґуте Ах неможливо уявити без авторських ілюстрацій – дуже ніжних, тендітних і теплих. Тому у Литві її книжки впізнають саме за малюнками, а сама пані Ах називає себе насамперед художницею, а не письменницею. Адже спочатку вона малює ілюстрацію, пише до неї кілька речень-коментарів, які згодом доповнюються іншими – так і народжуються казки. Як і оця – про песика, котика та янгола.

 

Ольга Жила

Придбати книгу можна тут.