Поетичний афродизіак

Ніч еротичної поезії. К. : Зелений пес, 2011. 124 с.

Деякі моменти життя лишаються лише між двома – чоловіком і жінкою. Ніяке цікаве око не повинне підгледіти таїну, яка чиниться закоханими. Ніяке стороннє вухо не мусить чути обіцянки, що зринають із їхніх вуст у мить найвищої близькості. Єдиний, кому можна звіритися в цій делікатній справі, – це читач. І єдиний, хто здатен на найщирішу сповідь про потаємне, – поет.

Перед нами – «Ніч еротичної поезії», більше ста сторінок поетичних інтимних сповідей. Ця книга мусить викликати боязнь підгледіти, підслухати й дізнатися те, що було колись чужою таємницею. Але більш потужно вона діє по-іншому: шукаєш збігів, упізнавання миттєвостей і відчуттів. Магічна сила поезії –  перетворювати конкретне на загальне – в еротичної поезії посилюється: може, комусь вона придасться і як потужний афродизіак?

«Ніч еротичної поезії» містить більше жіночих звірянь, ніж чоловічих. Вірші всього лише трьох поетів: Юрія Винничука, Дмитра Лазуткіна, Михайла Карпового – оповідають про чоловіче сприйняття еротики як римованого тексту. Решта авторок збірки – поетки. Цікаво, що жіноче й чоловіче сприйняття еротичних моментів відрізняється не лише на чуттєвому рівні, а й на поетичному. Чоловіки не побоюються іронізувати, а то й з відвертим цинізмом знущатися з тем інтимного життя (Винничук «Я комсомолку грав у ленінській кімнаті… »). А серед жіночого поетичного загалу до «усміхненого» ставлення до теми сексу вдалися лише Келя Ликеренко (наприклад, її лірична героїня виводить дустом запах чоловіка у вірші «Миючий засіб») і Наталка Позняк («Балада про вареники», де оповідається про шлях до серця через шлунок). Жінки пишуть вірші на більш чуттєвому рівні – вони сприймають коханого і кохання не зором, а на дотик (Людмила Дядченко «Червоні колії на спині засмаглій»), на смак (Оксамитка Блажевська «МЕД.ВІН»), і навіть голосом (Тетяна Винник, «Зрада»: «І на кінчику крику ти будеш стрункий, наче біг… »). Жіноча еротична поезія – це плетиво послань, залишених коханому (Ельвіра Молдован «Я тобі залишатиму знаки»), прагнення розчинитися в коханні (Анна Малігон: «долями / спинами зростаємося одне з одним») і надривне зітхання, напівпритомні викрики-сплески емоцій (триптих «Від тебе мете-е-лить» Лесі Мудрак).

Втім, і чоловіки вміють віддаватися чуттєвості (Дмитро Лазуткін: «дівчинко ти пахнеш конваліями дівчинко я / пахну тобою…») – до тієї миті, доки бажання самоствердження і почуття вагомості покладеної на них місії не пересилить, як у вірші «Клятва» Михайла Карпового:

І я клянуся честю і мечем,

І я кажу врочистими словами:

Не щезне твій святий козацький ген

Допоки меч у мене між ногами!

На осібному місці у збірці – поезія Мар’яни Савки, шедевр витонченого поєднання еротичних переживань та алюзій:

«найкращі коханці залишаються врешті незнаними / ніким не прописані в жодні культурні контексти / анонімні ромео з безвісними геть дон жуанами… ».

Крім власної уяви, у пошукові ключів до розшифрування образів еротичної поезії допоможуть ілюстрації Тетяни Шевченко, що зображують українську Кама-Сутру й тим самим унаочнюють підглядання за еротичними зізнаннями.

Віта Левицька

Придбати книгу можна тут.