Сімейна трагедія

Каміло Хосе Села. Родина Паскуаля Дуарте. – К. : Країна Мрій, 2011. – 192с.

Тема родини не раз поставала у творчості вітчизняних та зарубіжних письменників. Згадаємо хоч би «Кайдашеву сім’ю» Івана Нечуя-Левицького, «Батьків та дітей» Івана Тургенєва, «Сто років самотності» Габріеля Гарсіа Маркеса. До цієї теми також звернувся іспанський письменник, лауреат Нобелівської премії 1989 року Каміло Хосе Села (1916–2002). У своєму першому романі «Родина Паскуаля Дуарте», написаному у формі сповіді, автор прослідкував за нелегким життям головного героя, Паскуаля, і стосунками між ним і його сім’єю.

Цей твір не зображає душевні муки головного героя, чоловік лише переказує події свого життя. Розпочинає свою оповідь Паскуаль такими словами: «Я, сеньйоре, людина не злостива, хоча причин, щоб озлобитися, мені не бракувало». Він не виправдовується, не відчуває провини, не розрізняє добрі і погані вчинки, лише констатує факт: все, що з ним відбулося – наслідок впливу різних зовнішніх чинників.

Протягом всього роману смерть постійно переслідує Паскуаля. Він втрачає близьких людей, а щасливі, проте короткі епізоди життя лише посилюють горе, що приходить на зміну радісним дням. Жорстоке ставлення батька, нестача материнської любові фатально вплинули на нього, стали головними причинами морального падіння, а згодом і вбивств. Здається, що саме життя озброїлося проти нього і має на меті зжити його з цього світу.

Життя Паскуаля Дуарте проходить через три покоління. Перед читачем він постає по черзі сином, чоловіком та батьком. Назва книги відображає не стільки історію родини Дуарте, скільки зв’язок із нею центрального персонажа. Важке дитинство, нещасливе подружнє життя, смерть дітей – цей твір не про становлення сім’ї, а про її занепад. Чоловік не переобтяжує себе надмірними роздумами про те, чи правильно він коїть. Не знаючи різниці між добром і злом, він робить лише так, як вважає за потрібне. «Герой оповіді <…> є взірцем, споглядаючи який, зостається мовити:

– Бачиш, що він робить? А слід чинити якраз навпаки», – пише автор.

Незвична композиція роману дає читачу змогу домислити те, що не увійшло до сповіді. Розпочинається він «Заувагою переписувача», у якій невідомий зазначає, що подані нотатки були ним упорядковані, а деякі фрагменти видалені через «надто брутальні епізоди». Це й не дивно, адже книга належить до тремендистської літератури (від іспанського слова «tremendo» – жахливий, страхітливий) – різновиду натуралізму, у якому надається перевага змалюванню насильства, жорстокості; мова таких творів вирізняється грубістю. Хоча сучасний читач, звиклий до таких письменників, як Чак Поланік чи Ірвін Уелш, навряд чи буде здивованим манерою оповіді.

Отже маємо новий переклад нобелівського лауреата українською, що само по собі є цінним. А передмова іспаніста Олександра Пронкевича допоможе читачу познайомитися з автором та зрозуміти особливості твору. І залишається тільки сподіватися, що поціновувачі світових шедеврів не залишать поза своєю увагою цю книжку.

Валерій Томащук