Микола Куліш через російські окуляри

Наталя Кузякіна. Траєкторії доль. К. : Темпора, 2010.

Взаємини з росіянами у сфері розуміння, сприйняття і дослідження літератури, особливо української, в нас якось не дуже склалися. Це одна з причин, щоб звернути увагу на книжку «Траєкторії доль». Російський літературознавець Наталя Кузякіна (1928-1994) написала про Миколу Куліша так, як, здається, не написав про нього жоден українець. Примітно також, що нинішній український переклад, що вийшов у серії бібліотеки інтернет-видання «ЛітАкцент» – перше видання книги не тільки в Україні, але й взагалі.

«Траєкторії доль» – властиво, не єдиний твір, а зібрання кількох текстів, створених у різний час і таких, що добре доповнюють одне одного. Вони містять у собі і суто літературознавчий та театрознавчий елемент, і біографічні, історичні речі, котрі схожі часом на добрий детектив чи пригодницький роман. Тобто книжка може бути цікавою будь-якому читачу, аби він тільки хоча б трішечки цікавився літературою та/або історією ХХ століття.

Микола Куліш був досить характерною постаттю літератури свого часу. Він прийшов до письменства в доволі зрілому віці. Через бідність родини питання соціальної нерівності, вочевидь, довгий час мучило його як на рівні свідомого прагнення справедливості, так і на рівні підсвідомого комплексу. Це, плюс обставини привели його в табір більшовиків, а там кожен «бідняцький» духом і талановитий формою літературний дебют практично гарантував успіх. Успіх, що за якийсь десяток років так само майже гарантовано забезпечував путівку за ґрати.

Наталя Кузякіна ретельно відстежує життєвий шлях Куліша, не забуває і про тих, з ким цей шлях перетинався. Важливо, що вона вміє гармонійно перейти в оповіді, наприклад, від роману Куліша з одеською вчителькою до історії створення тієї чи іншої п’єси, її художніх особливостей, впливів (найчастіше йдеться про впливи Миколи Гоголя) тощо. Не забула Кузякіна і про сценічне життя його творів. Гадаю, для любителів театру це теж надзвичайно важлива книжка – рідко, де зустрінеш стільки детальних описів вистав двадцятих років, фотоматеріалів тощо.

Природно, що кут зору московської дослідниці дещо інший, ніж в українців, які брались і беруться за тему «розстріляного Відродження». Передусім вона значно більше бере до уваги культурний і політичний контекст Радянського Союзу, в той час як наші передбачувано зосереджуються радше на внутрішніх смислах, впливах і подіях. Тим цікавіше побачити інший погляд. Так, «літературна дискусія» виглядає дещо по-іншому в світлі протистояння російських літературно-політичних угрупувань, а тим паче на тлі боротьби за владу в Кремлі. Етапи закручування гайок в українській літературі йшли слід у слід за етапами «великого шляху» перемог Сталіна над усілякими троцькістами й бухарінцями.

Книжка містить чимало цікавого фактажу саме в цьому літературно-політичному аспекті. Чого тільки вартий детальний опис зустрічі українських письменників зі Сталіним! На ній (через провокацію, – твердить Кузякіна) українці водночас наївно і ганебно вимагали заборони вистави за «Днями Турбіних» Булгакова, дискутували про ідейні шляхи літератури, а відчайдушний і самовпевнений Валер’ян Поліщук раптом запропонував «великому кормчому» віддати Україні Кубань і Північну Слобожанщину. Є що почитати і про долю письменників та театралів уже в ув’язненні. Наприклад, моторошний лист Куліша до керівництва НКВС. Листи в’язнів додому. Спогади про перебування на Соловках.

Отож, попри не завжди добре вичитаний переклад, «Траєкторії доль» Наталі Кузякіної приречені посісти важливе місце на полиці, присвяченій карколомному літературному побуту «розстріляного Відродження» і талановитим письменникам цього воістину невичерпного періоду.

Олег Коцарев