Дивовижна книжка про дивовижну людину

Леся Воронина. Смак олімпійського золота. – К. : Грані-Т, 2011. – 80 с.

Завжди дивувався – звідки в України беруться олімпійські чемпіони? Держава вже двадцять років плює на будь-який спорт, окрім футболу, спортшколи розорені, тренери отримують копійки. І раптом – Яна Клочкова, Ольга Харлан, Василь Ломаченко, Інна Осипенко-Радомська…

Колись за радянських часів, коли олімпійське золото було такою самою політикою, як стратегічні ракети, шахи чи балет, за кожним членом збірної стояли десятки фахівців – методистів, лікарів, масажерів, адміністраторів, кухарів. Спортсменів фактично позбавляли родини – постійні тренування, збори, виїзди, змагання, і все це під суворим наглядом тренерів, які буквально зазирають в тарілку та ліжко, щоб не сталося порушення режиму, щоб жодна кілокалорія не пропала марно.

Але тепер – кожен сам собі господар. І якщо ти хочеш, наприклад, плавати, маєш сам знайти собі басейн, тренера, стадіон для фізичної підготовки і так далі. Мусиш сам себе забезпечувати усім – від їжі до одягу та інвентаря, і сам тренуватися до виснаження. Отже, мушу сказати, що теперішні українські чемпіони – значно більше чемпіони, ніж їхні радянські попередники. Бо, окрім суперників, вони мають перемогти ще й державу та обставини.

Саме з такої породи Інна Осипенко-Радомська, про яку розповідає книжка Лесі Ворониної «Смак олімпійського золота». Веслування на байдарках – не найлегший вид спорту, і не найдешевший. Але саме у ньому ми маємо українську переможницю Олімпіади. Звідки?

Відповідь на це питання – у книжці, яка відкриває серію «Дівчата зі спорту». З неї діти зможуть довідатися, як впіймати за хвіст своє майбутнє і що треба зробити, аби не загубитися у цьому житті.

До речі, сама книжка – теж дивна річ. Я довго шукав на обкладинці напис «видано за підтримки Міністерства…», чи «федерації веслування», чи принаймні «національного олімпійського комітету» – але не знайшов. Немає такого напису. «Грані-Т», судячи зі всього, самі вигадали серію, самі знайшли авторку, домовилися про докладне інтерв’ю з нашою олімпійською чемпіонкою і врешті-решт видали книжку. У наш час це – своєрідний подвиг. В той час, коли держава витрачає сотні тисяч гривень на книжку про місто Харцизьк, дійсно значущі твори – ті, що виховують дітей, прищепляють їм любов до спорту, любов до батьківщини – залишаються без підтримки. Так само, як і олімпійські чемпіони, які борються за кожну копійку родинного бюджету, у той час, коли держава мільярди викидає на футбол, що не принесе нам жодної медалі – ані олімпійської, ані навіть європейської.

Але влада – наша спільна біда. У той час, коли чемпіони та книжки про них – спільна гордість. Звісно, про Інну Оспенко-Радомську багато не напишеш, бо її життя – тренування, тренування і ще раз тренування. Але те, що вдалося випитати у спортсменки Лесі Ворониній, склалося у повість, а видавці супроводили її офіційною біографією чемпіонки та кольоровими фотографіями – аби діти не тільки читали, але й бачили, як то воно – бути першою.

Олекса Вертипорох