Роман-людяність

Галина Вдовиченко. Бора. Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2011. – 240 с.

.
Коли до рук потрапляє книжка нового автора, не знаєш, чого від неї чекати. Але є книжки, що викликають довіру читача вже іменем автора на обкладинці. Четвертий роман Галини Вдовиченко «Бора» – саме такий.

Що воно – та «бора», на старті не знає ніхто. Лише потім дізнаємося, що це прізвище головної героїні, яке з юних літ править їй за ім’я. Тож, вважайте, що роман названо «Шевчук» чи «Гальчук». І що далі? Що видатного у жінці, іменем якої названо роман львівської журналістки, Галини Вдовиченко, котра у зрілому віці раптом стала успішною письменницею, ніби все життя накопичувала в собі те, чим зараз щедро ділиться із читачами?

Бора – не Герой.  Роман – не епопея. В ньому не відбувається епохальних подій, що змінили історію людства чи принаймні країни. Протагоніст – звичайна жінка (знову з філологічною освітою), живе у Львові, працює у видавництві, «лагодить» чужі тексти. Дорослий син. Відсутність чоловіка. Доволі типова картинка. Хіба що – Бора при тому пише власний роман. Що теж на сьогоднішній день не є великим дивом, судячи з кількості рукописів, які надсилаються на літературні конкурси чи викладаються в інтернеті на літературних сайтах.

Тож Христина Бора мала всі шанси так собі жити й далі. Думати свої жіночі думки, спілкуватися з подругами, спостерігати, як віддаляється у власне життя дорослий вже син, замовляти піцу та писати якісь романи. Але пані Вдовиченко не дала їй такої можливості, на перших сторінках роману «подарувавши» Борі… приватний будинок у Львові.

Бувають у буденному житті події, які докорінно його змінюють. Ось так, ще дивуючись і не знаючи, що на неї чекає за годину, за тиждень і далі-далі, відкриває Бора двері будинку, отриманого в спадщину від… Від кого? З якою метою? Чому і за що? Чимало питань ведуть читача вперед по тексту, а чи знайде він на них відповідь, чи не на них, чи постануть перед ним нові питання – то вже залежить не лише від авторського тексту, але й від самого читача. Тому що десь сприймаючи дії та світогляд героїні та інших персонажів, десь дивуючись ними, ми не перестаємо порівнювати себе з героями, підсвідомо питати: «А як би я?…».

Той несподівано надбаний дім дивовижно швидко став «рукавичкою» чи навіть «ковчегом», в якому зібралися під одним дахом доволі різні люди – за віком, долями, поглядами на життя та одне на одного. Не розкриваючи інтриги, хочу сказати, що роман живе і дихає стосунками між подругами, між чоловіком та жінкою (загроза стосункам між подругами), відносинами поколінь та персонажів різного соціального статусу. І все це прошито і майстерно обплетено ниткою людяності, завжди притаманної творам Галини Вдовиченко.

 

Для кого ця книжка? В першу чергу для тих, кому видалися смачними попередні романи автора. А якщо це перше знайомство, і слово «Бора» нічого не промовляє, але ви шукаєте не екстриму, а людяного, мудрого душевного жіночого сюжету – тут ви без сумніву знайдете поживне і для душі, і для голови.

 

P.S.: Попереджаю: прибічників жорсткого сексу, кровавих сцен чи значного відхилення від реального світу у світ фентезі роман може не вдовольнити.

 

Щиро –

Міла Іванцова

Придбати книгу Галина Вдовиченко «Бора» в інтернет-магазині ВсіКниги.