Літературний автобан України

20 письменників сучасної України. До 20-ї річниці незалежності України. Х. : Фоліо, 2011. 384 с.

«20 письменників сучасної України» – антологія новітньої української літератури, покликана заповнити прогалину в іноземному сприйнятті сучасного письменства (передовсім прози). Як зазначає в передньому слові О. Красовицький, генеральний директор «Фоліо», «зарубіжні видавці, зацікавлені у перекладі наших авторів, часто просять дати почитати представницьку антологію нашої літератури останніх років. Того ж бракує і молодим читачам, що тільки знайомляться з багатим та різноманітним світом літератури».

«20 письменників» – енциклопедія новітньої літератури від А до Я, точніше, від В до У, оскільки починається з Галини Вдовиченко, а завершується армійським оповіданням «Наказ» ще 1990 року вже покійного Олеся Ульяненка. Чомусь видання не розпочинається традиційним «А» української літератури Юрієм Андруховичем. А завершується не на «Я» й навіть не на «Ш», де заслужено міг би бути Василь Шкляр. Книжка складається з текстів Винничука, Дереша, Жадана, Забужко, Іваничука, Ірванця (єдиний, хто подав не прозу, а іронічну поему «Білорусь» у традиційному для себе стилі а-ля «Любіть Оклахому»), Кідрука, Малярчук, Матіос, Покальчука та інших. Стильова і вікова палітра представлена якнайширше. Проте спробуємо дати відповідь на просте запитання: якою постає мапа літературних доріг України, перефразовуючи назву оповідки Сергія Жадана.

Так, «Брат» Галини Вдовиченко – це реалістичне оповідання із життя родини, в якій чекають на поповнення. Власне, маму вже мають забирати з пологового, а перед очима читача на кількох сторінках – життєва історія стосунків заклопотаного батька (якому не вдається «швидкісний омлет» і який весь час зайнятий зі своїм мобільним) з маленьким сином, який по-своєму переживає появу брата. Це реалістична родинна сага у форматі оповідання, якій, можливо, бракує динамізму і драматизму. «Навіжені» Максима Кідрука – історія, навпаки, цілком динамічна, в стилі кідруківського звернення до свого трансформованого в літературних жорнах минулого. Йдеться про восьмий клас і ще дитячий авантюризм, який результує у створенні банди й успішній її ліквідації, у формуванні НВПБ (в книжці «Останній рейс» 1963 року так називалось піонерське об’єднання Немає Пощади Ворогам Батьківщини). Кідрук романтизує шкільне розбишацтво з усіма його дивацтвами, максималізмом, наївністю і жорстокістю. Сергій Жадан, якому й самому випадало бути упорядником антології сучасної української прози, подає досить дотепну й майстерно зроблену замальовку з життя «мертвого індастріелу» Донбасу, до якого приїздить друг оповідача Крістоф Лінгг, аби сфотографувати цю загадкову зону. Географічний простір прописано надзвичайно точно, іронічно, дражливо, в тому просторі все чорно-біле, позбавлене життя. Урбаністичний простір знекровлений тому, що так і не зміг стати модерним. Переконаний, що така проза буде цікавою для Заходу, який, сподіватимуся, таки не втомився від нецікавої України.

В антології маємо відомий детектив (із трішки накрученим неправдоподібним сюжетом) від Андрія Куркова «Форель à la нежность», в якому син «у чотири заходи» мусить з’їсти «кремований прах» свого батька (причому син не знає ані про це, ані про те, що померлий – його батько). Урбаністичний сюжет про Київ у стилі В. Сорокіна маємо в оповіданні «Ночь Киева» Лади Лузіної, в якому порушено тему прийняття містом (що постає справжнім живим простором) новоприбулої дівчини і всі оказії, які з нею трапляються в містичному Києві, на варті якого в авторській інтерпретації й досі «архангел Михаил». Як завжди психологічно-міфологічна оповідь «Апокаліпсис» Марії Матіос (із присвятою Мойсеєві Фішбейну) вражає своєю моторошною переконливістю (маємо розкриття європейської теми). Юрій Покальчук у «Подорожі довкола себе» «завойовує» простір Москви і Пітера, розповідаючи якоюсь мірою і про власне життя. Маймо й фрагмент із роману «Музей покинутих секретів» О. Забужко, як на мене, вибраний невдало, бо в тексті «зашкалює» публіцистичний градус і мало сюжетики.

Отже, антологія вельми потрібна, передовсім як бізнес-проект української літератури, який може бути каталогом на міжнародних книжкових виставках. А й також синопсисом новітньої української літератури, який знадобиться нашим неофітам.

Дмитро Дроздовський