Як ми воювали з москалями

Сухой С.А. История войн между Украиной и Россией. – Запоріжжя : Дике Поле, 2010. – 108 с.

Бувають же книжки, які інтригують самою вже назвою. Війни між Україною та Росією – хто ж це таке вигадав? Це ж два братні народи, які возз’єдналися 1654 року і далі пліч-о-пліч… Все-все, закінчую, поки ви не почали кидатися гнилими помідорами.

На жаль, мені не вдалося знайти жодних відомостей про автора цієї з будь-якої точки зору незвичайної книжки. Незвичайної передусім темою, і окремо – мовою написання. Ми вже звикли до того, що книжки діляться на дві категорії – ті, що українською, демонструють проукраїнську позицію, ті, що російською – відповідно проросійською. А тут все рівно навпаки.

 

Автор, Сергій Алімович Сухий, не повідомляє про себе нічого – ані професії, ані освіти. А проте його книжка і не вимагає додаткових рекомендацій, бо ж уся інформація, що міститься у ній, є відкритою, ба навіть загальновідомою. Новою є тільки концепція, а точніше, річище, в якому розглядаються відомі факти. Був, наприклад, князь Андрій Боголюбський, який свого часу розвалив і спалив Київ, через що місто не змогло пізніше протистояти ордам Батия. Чим був набіг «святого» Андрія – звичайною князівською усобицею? Ні, – твердить автор, бо звичайна усобиця призводила до того, що переможець ставав Київським князем. А тут безпрецедентний факт – князь Володимирсько-Суздальский повівся, як типовий ворог, тобто знищив чужу столицю. А значить – це війна між князівствами Київським та Володимиро-Суздальським, тим самим, що стало зародком майбутнього Московського царства.

 

Далі у поле зору автора потрапляють так звані «російсько-литовські» війни XVI-го століття, де з одного боку воювало Велике князівство Московське, а з іншого Велике Русько-Литовське князівство, яке, як відомо, утворилося на українських, польських та литовських землях після перемоги над татарами під Синіми водами. Отже, твердить автор, маємо суцільну маніпуляцію – починаючи з того, як називають ті війни, і закінчуючи їхнім потрактуванням. Бо ж те, що теперішні російські історики іменують Литвою, насправді було переважно Україною і воювали наші предки з москалями – адже Москву тоді ніхто не називав Руссю.

 

Наступним іде XVII століття, у якому Москва воювала з нами практично безперестанку. Саме тоді українці двічі садили на московський трон Лжедмітріїв і один раз польського королевича Владислава. Саме тоді Сагайдачний обложив Москву і відвоював у неї Чернігівщину та Новгород-Сіверщину, саме тоді відбулася знаменита битва під Конотопом.

 

Потім була Полтава, коли українці разом із шведами відстоювали незалежність Козацької держави. Ну а потім – довгі роки імперського рабства, аж поки на початку ХХ століття почалася війна за незалежність вже з новою, більшовицькою Росією.

 

На цьому автор, на жаль, зупиняється. Але ми знаємо, що наступна війна була вже частиною Другої світової – тоді Україна, яку представляла Українська головна визвольна рада, а військом була УПА, билася з російською Червоною Армією.

 

Отже маємо перед собою цікаву спробу осмислити історію, користуючись загальновідомими фактами і побудувати національне їх потрактування, відмінне від радянсько-імперської міфології, якою наших дітей і досі «годують» у школах.

 

Спроба заслуговує на увагу всіх, хто цікавиться історією. І не дорікайте авторові за мову – таку книжку не гріх читати й російською. А те, що вона вийшла у Запоріжжі, тільки підтверджує стару думку – Схід і Захід разом.

Олекса Вертипорох