Місто – як воно є

Каміло Хосе Села. Вулик / пер. з ісп. С. Борщевського. – К. : KM Publishing, 2011. – 256 с.

Дні змінюють ночі, за ночами знову настають дні. Рік має чотири пори року: весну, літо, осінь і зиму. У місті, як у вулику, неспокійно: одні люди постійно кудись поспішають, занурюючись у свої проблеми з головою, інші вважать, що все відбувається само собою і не варто докладати зусиль, аби змінити свою долю. Скільки людей – стільки неповторюваних життів. Так, Каміло Хосе Села, бажаючи якомога прозоріше показати життя, як воно є, створив свій метафоричний «Вулик».

Письменник став членом Королівської Академії наук Іспанії у 1957, лауреатом Нобелівської премії з літератури – у 1989, лауреатом Премії Сервантеса – у 1995. Він відомий усьому світові насамперед романом «Родина Паскуаля Дуарте», який з 1942 року витримав понад сто тридцять перевидань. Доля ж роману «Вулик» була нелегкою. Автор працював над твором близько 10 років, але через цензуру не міг надрукуватися. І лише у 1951 році перше видання вийшло друком в Аргентині.

Описи міркувань персонажів, їхньої зовнішності, дискусій по крихті утворюють величезний пазл суспільства, яке переживає розгубленість, відчуження, відчай, фізичну та моральну убогість жителів іспанської столиці сорокових років XX століття. Мадрид у романі справжній, реальний, впізнаваний. Із першої сторінки книги ми разом з героями блукаємо вулицями Гран Віа, Сан Бернардо, Чамбері, Фуенкарраль, які відкривають нам свої таємниці. Знаходимо близьке і в українській літературі, свого часу феномен міста як загальнолюдської проблеми втілив В. Підмогильний в урбаністичному романі «Місто».

Книга не має сюжету, а становить низку фрагментів, які описують життя героїв, яких у романі, не багато-не мало, – 346. Із них лише тридцять час від часу виходять на перший план. Дія переважно відбувається у кав’ярні доньї Роси, куди кожного дня приходять різні люди зі своїми «тарганами» у голові. Більшість із них міркує про жалюгідні, але приємні серцю речі, які переповнюють або навпаки – спустошують їхні життя. Дехто просто сидить наодинці і, з мрійливим поглядом у далечінь, мовчить, ніби щось намагається згадати, інші поринають у спомин з бездумним виглядом нікчемної істоти – підперши рукою чоло, опустивши сумні та пусті очі додолу. Сюди приходять люди, щоб випити келих-другий та послухати останні плітки у місті. А тим часом місто починає дихати після трагічних і скрутних часів громадянської війни в Іспанії. Люди, як равлики із своїх будиночків, виповзають на брудні вулиці, шукаючи притулку своїм думкам та переживанням. Таким місцем найчастіше стає дім розпусти доньї Селії. Там, за величезними дверима, люди залишають свої проблеми, печалі та…гріхи.

Ця книга випадково потрапила мені в руки, але, здається, невипадково залишила по собі слід. Місто, яке поглинає щодня своїми проблемами і турботами, може для одного стати в’язким болотом, а для іншого – звичайнісіньким вуликом.

Яна Піддубна

Придбати цю книгу в інтернет-магазині «ВСІ КНИГИ».