Великий італійський репортаж, повчальний і для України

Тобаяс Джоунс. Потаємне серце Італії. – Київ: Темпора, 2012. 

Якщо ви хочете пізнати інший бік Італії, не її найкрасивішу в світі архітектуру та чарівну південну природу, а значно менш ідилічне буденне життя звичайних мешканців, книжка британця Тобаяса Джоунса «Потаємне серце Італії», котра нещодавно вийшла у видавництві «Темпора» – саме для вас.

Джоунс – автор із легким, веселим стилем, він уміє побачити не лише кумедний курйоз чи збіг обставин, а й глибинніші речі. Таких живих, водночас критичних, краєзнавчих та есеїстичних репортажів, як «Потаємне серце Італії», виразно бракує в українській літературі, журналістиці та на їхньому умовному «перехресті».

Отож, що саме можна дізнатися про Італію з цієї книжки? Тобаяс Джоунс зосередився, за великим рахунком на кількох ключових темах. Вони не обов’язково збігаються з розділами «Потаємного серця Італії».

Перша тема – корупція і бюрократія та суперечливі, не надто ефективні спроби з ними боротися. Питання дуже резонансне саме для українського читача, котрий отримає масу матеріалу для порівняльного аналізу. Скажімо, де неможливість спокійно і швидко вирішити бюрократичне питання вишуканіша і всеохопніша – у нас чи у них? Де сильніше й послідовніше знущаються з особистості? Де незаконні забудови набули загрозливіших масштабів, а боротьба з ними має невтішніші перспективи? Після читання Джоунса лишається тверде переконання: нам з італійцями є в чому позмагатися! А хто переможець, кожен читач хай вирішить сам. Особисто мені здається так: італійська корупція, кумівщина й бюрократія місцями дарують світові більш екстравагантні та кричущі випадки, проте якщо зважити на «густоту» явища та супутні обставини, тиск на пересічного українця є відчутно більшим та гнітючішим.

Друга тема – футбол. Тобаяс Джоунс то захоплюється італійським футболом, його граційністю, театральністю, то підходить вельми критично та показує сумнівні оборудки, упередженість арбітрів, підозри про договірні матчі та інші неприємні нутрощі «гри мільйонів». Сам любитель цього спорту, автор пише про нього зі смаком і з деталями, не забуваючи насолоджуватися поведінкою південних уболівальників, котрі не лише запалюють фаєри чи змагаються в образливих гаслах, але й уміють порівняти гру своїх улюбленців, наприклад, зі стилем рококо та поєднати рідкісну емоційну відданість рідному клубу і загальне невір’я у справедливість італійського футболу.

Або італійський консерватизм. Джоунс проводить читачів слідом за собою, шляхом від типового північноєвропейського скепсису щодо «містичних і середньовічних» порядків на Півдні континенту до розуміння: дивакуваті пост’язичницькі ритуали та специфічне взаємопроникнення публічної й громадської сфер – це не лише ознака неповороткої зашкарублої консервативності, а часом просто форма емоційного життя й темпераменту цих людей. Поступово він зі здивуванням відкриває для себе, що в такому середовищі навіть можливі прояви фемінізму. Що ж, тут теж є що порівняти з українськими реаліями.

Багато уваги Тобаяс Джоунс приділяє італійському політичному розколу. Кривавим традиціям взаємин правих і лівих. Він розповідає досить цікаві факти з історії цього протистояння, про його терористичні прояви та приголомшливо безперспективні спроби розслідувати правий і лівий терор. І, звичайно, один із головних героїв книжки – Сільвіо Берлусконі, «злий геній» сучасної італійської політики. Його популістська політична кар’єра, його демоніазція, яка лише сприяла популярності, його монополізм у сфері медій, котрий призвів до жахливого примітивізму італійського телебачення – все це подано тут досить детально, цікаво і спостережливо.

«Потаємне серце Італії», таким чином, може бути для українських читачів книжкою не лише цікавою, але й повчальною, такою, що наштовхує на роздуми про життя у рідних пенатах. У цьому немає сумнівів. От тільки чи здатен чужий досвід і чужі помилки навчити чогось конструктивного – це вже питання.

Олег Коцарев