Свято дитинства

Ганна Демірська. Великдень у Романівці. – К. : Видавництво «Верещинські», 2011. – 156 с.

Роман «Великдень в Романівці» Олени Демірської – це літературна скарбниця, де зберігається безцінна пам’ять про українські народні звичаї та обряди кінця ХІХ століття. Історія написання цієї книги бере початок ще до Другої світової війни: Ганна Кузьмівна Демірська написала історію свого дитинства в мальовничому селі Романівка Житомирської області. Її рукописи збереглись і потрапили до рук онуки, пожовклі, з обтріпаними краями. Текст був сильно пошкоджений, але Олена Демірська старанно попрацювала і заново переписала бабусину історію, залишивши, проте, незмінними стиль написання та атмосферу розповіді.Ганна Демірська народилася ще 1882 року, і за свій довгий вік їй судилося побачити немало горя і втрат, тому що це був трагічний період історії України – часи революцій, війн, інтервенцій, голодомору… Однак, незважаючи на тяжку долю, вона зберегла у серці добрі теплі спогади про щасливі дні дитинства в Романівці, які тепер житимуть і у пам’яті майбутніх поколінь. Ця історія написана таким чином, ніби її розповідає ще мала безтурботна дівчинка дев’яти років, описуючи дитячі враження про підготовку та святкування Великодня в Романівці. Роман написаний не літературною мовою, а діалектом, і, хоча, онука, Олена Демірська, наблизила його до сучасної мови, більш зрозумілої читачам, це ніяк не вплинуло на простодушну та щиру атмосферу дитячої розповіді та загальне враження від твору. «Через тиждень Великдень» – цим і починається у романі розповідь про турботи української сільської родини, пов’язані з підготовкою до свята. В сім’ї Чуприн, де крім старшенької Ганни ще троє дітей, робота кипить. Хоча Ганні як старшій і доводиться багато допомагати батькам з домашніми клопотами, вона усім серцем радіє скорому святкуванню, приходу весни і довгоочікуваному пробудженню природи. Це буде перше Великоднє свято, коли їй дозволять залишитись в церкві на всю ніч. В родині панує злагода, але з непосидючою дівчинкою, як з кожною дитиною, трапляються різні пригоди, і це такі дрібниці, які людина потім згадує з щирою посмішкою на обличчі як наймиліші миті життя. На Великдень сім’я дуже старанно слідує усім народним звичаям та традиціям святкування, що, на жаль, в наші часи трапляється досить рідко, тому кожній людині, яка поважає культуру українського народу буде цікаво згадати про звичаї та побут наших прадідів, що так старанно описані в книзі, а господині ще й знайдуть для себе старовинні позабуті рецепти і секрети приготування Великодніх страв. Тобто, розповідь зацікавить кожного, хто відчуває себе українцем і зберігає в собі частку душі нашого народу.

Ольга Павліченко