Бій літераторів, або Як Андрій Курков «знешкоджує» Юрія Винничука

Андрій Курков. Львівська гастроль Джимі Хендрікса : роман / пер. В.С. Бойко. – Х. : Фоліо, 2012. – 442 с.

Старий Львів зі своєю морською символікою в архітектурі виглядає так, ніби поблизу має бути море, наче от-от тісні вулички цього міста з барельєфними русалками та рибками виведуть тебе до морської набережної. Але в реальності це не спрацьовує. Тож, коли Андрій Курков в романі «Львівська гастроль Джимі Хендрікса» раптом пише, що в місті пахне морем і на губах з’являється солоний смак, то в це віриться незалежно від того, чи ти рідний Львову (тоді пригадаєш раптові нічні напади неприємних запахів, що йдуть з-під землі), а чи лишень його гість.

 

Власне, затягує в романний світ просто тобі хічкоківська напруга – і тут варто пригадати відомий фільм цього американського режисера «Птахи». У Львові Куркова на людей теж нападають птахи, як у стрічці Хічкока, однак український письменник обмежився виключно морськими чайками, очевидно, щоби не відволікати увагу читача від морської тематики. Величезні чайки розбивають вікна, що за ними стоять акваріуми з рибками, кидаються на людей, які щойно купили рибу в магазині. Птахи завжди вказують на приховані бажання, що криються в несвідомому (за Фройдом), і пов’язана з ними містична історія, грає роль об’єднувального елементу двох сюжетних ліній.

 

Одна із сюжетних ліній роману присвячена руху хіпі, столицею якого в Радянській Україні, як твердить Курков, вважався Львів. Ця історія про хіппі зі стажем Алика Олисевича, прикріпленого колись до нього кадебешника капітана Рябцева і їхніх знайомих. Вона заснована на реальних подіях і розказана Куркову самим Аліком, який, до речі, досі працює у львівській опері лівим освітлювачем. Але це не всі реальні персонажі твору. Прямо на Площі Ринок мешкає акторка Оксана Прохорець, і ще в самий розпал подій з’являється письменник Юрко Винничук, який у Куркова змальований досить скептичним та індивідуалістичним типом, але коли це потрібно – і надійним.

 

Ще одна сюжетна лінія про Тараса та його кохану Дарку є повністю вигаданою, однак не менш дивною. Тарас у нічних поїздках бруківкою на старій автівці «Опель Кадет» виводить камені з нирок у всіх бажаючих (переважно поляків), які гідні за це заплатити кількадесят євро. Дарка ночами працює у валютному обміннику на вулиці Франка та завжди носить довгі рукавички, бо має алергію на гроші. Тарас завдяки своїй нічній «медичній» практиці знаходить спосіб позбавити кохану страждань і рукавичок.

 

У цілому Львів Куркова грає роль не тільки тла для подій, але майже живої істоти, з якою коїться щось химерне. У романі місто змальоване переважно в темну пору, коли свідоме засинає і владарює несвідоме. І саме вночі з’являються напади страху і смак солі в повітрі, тоді ж і стаються всі найзнаковіші події.

 

Вночі хіпі збираються на Личаківському цвинтарі, щоб пом’янути Джимі Хендрікса, руку якого нібито таємно (не без сприяння кадебешника капітана Рябцева, як з’ясовується) поховали там ще у 70-х. Уночі з’являється неприкаяний моряк із Одеси, який шукає тут русалку Галю, і саме з ним пов’язані всі незручності міського побутування львів’ян. І хто б ви думали в цьому винен? Сам Юрко Винничук, який викреслив цього персонажа зі свого тексту і тепер, щоб порозумітися, розшукує його на вулицях Львова. Саме з неприкаяним моряком пов’язані напади чайок та присмак солі в повітрі. До речі, психоаналіз трактує птахів як звільнені сексуальні фантазії, але ці фантазії не належать морякові, бо він сам фантазія, вигадка письменника Винничука. Звільнені фантазії нашого романного письменника, що модифіковані в моряка, спрямовані на те, щоб заволодіти – ні, не дівчиною Галею, а містом. У символічному потрактуванні заволодіти дівчиною означає заволодіти землею (саме тому солдати ґвалтують жінок завойованої землі), і навпаки.

 

Так, Винничук у романі Куркова прагне мати владу наді Львовом, адже він, як це окреслює Курков, є саме автором “львівського тексту”, виписує саме Львів. Адже не секрет, що в реальності Винничук у своїх творах створює чисельні містифікації, пов’язані передовсім зі Львовом, а значить намагається у символічний спосіб ним заволодіти. І ці тексти щось означають для Куркова, у цьому сенсі Винничук для нього є авторитетом, письменником, який працює із «львівським текстом». Тому для написання власного «львівського тексту» пан Андрій має подолати, передусім у собі самому, українського письменника Юрка Винничука, батька «львівської прози» (для Куркова). Саме це і відбувається у романі «Львівська гастроль Джимі Хендрікса» («львівська» тут невипадково, бо тепер він, Курков, пише «львівський текст»). Тому стає зрозумілим, що автор у цьому романі (до речі, із дозволу справжнього Винничука із плоті і крові), знешкоджує несвідоме Винничука-героя роману (тобто моряка, а значить і чайок), за яким полює супер-еґо Винничука (яке в тексті представлене героєм Юрком Винничуком). Тобто у спосіб написання роману Курков долає Винничука у самому собі, як символічного батька.

 

До речі, цей момент про полювання за персонажем з Одеси мені нагадав ще про одну стрічку, цього разу польську – «Втеча з кіно Воля», у якій викреслені цензором кіноперсонажі мстяться своєму цензору, а актори відмовляються грати за сценарієм прямо на екрані кінотеатру. Кіноалюзії у тексті Куркова є підтвердженням орієнтації автора на масового читача, як і PR-кампанія довкола роману, пов’язана з іменем мера Львова Андрія Садового, який, власне, і запропонував письменнику написати про це місто (раніше подібною пропозицією скористався Марек Краєвський). Але назвати масовою літературою цей текст було би несправедливим. Оскільки роман не просто легко читається, ще однією його чеснотою є глибина в переосмисленні радянської історії, що стосується руху хіпі. Окрім того, Курков досліджує тему творця і його твору, а точніше – вплив літератури на дійсність. Іншими словами, письменник, змішуючи реальність із вигадкою, творить нову львівську міфологію. Таке поєднання рис масової літератури з белетристикою є однією з сучасних тенденцій у європейській (і українській) літературі; і напевно вже не залишилося добрих письменників, які не хотіли б, щоб їхній текст читали не вибрані десятки, а тисячі і мільйони читачів.

 

Збільшує кількість гіпотетичних читачів і той факт, що в романі представлені різні соціальні верстви: від андеґраунду (бомжів, колишнього алкоголіка і парикмахера Єжи Астровського) до інтелектуальної еліти (акторка Оксана, письменник Винничук). Поляків Курков зображує через перукаря Єжи Астровського, що закохався в Оксану та покинув пиятику, та через клієнтів Тараса, серед яких є навіть один пан шляхетного походження – князь. Тому закинути письменнику однобокість у зображенні західних сусідів не можна, чого не скажеш про українців у львівських текстах Марека Краєвського.

 

Попри всі похвали «Львівська гастроль Джимі Хендрікса» не є аж таким ідеальним романом. Виникає декілька претензій щодо львівської мікротопоніміки. Зокрема, по Пекарській не можна виїхати на вулицю Франка, бо там односторонній рух. Таке порушення Курковим правил дорожнього руху (і схоже, його герой Тарас не знає, що він справді порушує) одразу виказує на нельвівське походження автора. Також є в тексті одна проблемка з кав’ярнею «Кабінет», що на вулиці Винниченка. У реальній кав’ярні є дві зали – одна підвальна, без вікон, зате з барною стійкою, а друга зала (бель-етаж), де і базувалися легендарні «кабінетні» зустрічі з письменниками, має великі вікна, проте не має барної стійки. Автор скомбінував ці два приміщення, вписавши в «Кабінет» залу, де є і вікна, і барна стійка. А проте такі дрібниці не псують хорошого враження від цього містичного і водночас світлого роману.

 

Наостанок зауважу, що «Львівська гастроль Джимі Хендрікса» – це ідеальний текст для мультимедійної книжки. Його можна супроводити музикою (там, де в тексті Курков цитує пісні Джимі), додати мапи, фотографії реальних кнайп, а також світлини реальних персонажів. Сам же автор небезпідставно сподівається на екскурсії за його романом.

Любов Якимчук

Придбати цю книгу в інтернет-магазині «ВСІ КНИГИ».