Казка про Попелюшку: деконструкція

Єлінек Е. Коханки: роман / пер. з нім. І. Андрущенка. – Х. : Фоліо, 2012. – 223 с.

Роман «Коханки» Ельфріди Єлінек – це казка для дорослих. У ній навіть вчувається щось епічне, пов’язане з одвічною круговертю людей і ситуацій. У центрі дві справді казкові дівчини – нові Попелюшки, які, щоправда, стають головними дійовими особами зовсім інших казок. Сам чарівний сюжет хоча й має щасливий кінець, проте розгортається у стилі «horror».

Бріґітта й Паула – головні героїні. Одна – з міста, друга – з села. Дозволю уточнити, що Бріґітта – радше, яскраве втілення міщанської психології. Обидві дівчини прагнуть дуже простого – щастя. Родинного щастя. Сюжет розгортається як епічна сага, в якій розвиваються надзвичайно прості житейські ідеї. Тільки от твір Єлінек – по суті, деконструкція казкового епосу, а також супровідних тем любові, родинного щастя і щасливої смерті закоханих у один день після неймовірного довгого життя у гармонії та мирі.

Бріґітта прагне будь-що одружити на собі Гайнца. А Гайнц будь-що цього не хоче. Паула будь-що хоче вийти заміж на Еріха. А Еріх хоче бавитися з мопедом. Уся ця love story розігрується на тлі мотиву ненависті, користолюбства, морального звиродніння. Батьки Гайна категорично проти Бріґітти, бо ж що може дати їхньому синові ця бідна швачка з фабрики? В Паули така сама проблема. І хоча Еріх в якийсь дивний спосіб «зробив» дівчині дитину, проте це ще аж ніяк не означає, що хлопець із нею одружиться. У середовищі Паули панує тотальна ненависть. Мати жорстоко б’є дівчину, дізнавшись, що та завагітніла. Бо ж хто захоче брати цю нещасну Паулу та ще й із «подарунком»? «Чоловік бабусі, дідусь – … бабусю ненавидить, по-перше, тому, що й замолоду завжди ненавидів, така от мила давня звичка, від якої так швидко не відвикнеш… Ненависть ця не зменшується, а росте, адже бабуся давно втратила свій єдиний капітал – зовнішню привабливість» (С. 93). У родинних стосунках у селі панує ненависть, а в місті – бажання зиску. Єдиним козирем дівчини лишається її зовнішність, яка може привабити чоловіка. Та ще дещо… Проте другим хлопці радо користуються й до одруження… й без одруження. В місті на одного хлопця полюють принаймні одразу дві дівчини. Бріґітті доводиться боронити свого Гайна від Сюзі – більш вишуканої та інтелігентної. Проте Бріґітта досягне свого будь-що, йдучи до мети за допомогою всіх можливих і заборонених засобів.

Хоча історії Бріґітти й Паули нібито протилежні й розгортаються в різних вимірах, а самі героїні уособлюють різні середовища, проте все в казці з часом зводиться в одну точку. Бріґітта вигризає собі щасті. А Паула… – вона також живе з Еріхом, тільки от їй для прожиття доводиться продавати власне тіло в місті. Вона влаштовується на ту саму фабрику, на якій на початку саги працює Бріґітта, шиючи спідню білизну. Цикл замикається, бо у зображеному світі інших історій бути просто не може. Жінка в романі – безправна, це річ, якою володіють чоловіки. Проте з часом жінка… ні, не набуває прав, а підлаштовується й починає грати за правилами чоловічого світу. Дівчата виростають у цьому середовищі прагматичними й жорстокими або ж із часом життя, б’ючи їх за наївність і безглузду доброту, змушує іти на неприпустимі речі з точки зору традиційної моралі.

Попелюшка нашого часу – жертва і гнобитель у одній особі. Вона мусить наростити м’язи й мати гострі зуби, аби вигризати щастя. Проте аби бути такою, вона повинна відмовитися від тих рис, які ми зазвичай чекаємо від Попелюшки: доброти, порядності, охайності… З такими рисами, як показує Е. Єлінек, Попелюшка загине: стрибне з мосту або втопиться з байстрюком. Виживає спритніша, витриваліша, жорсткіша й жорстокіша. Бріґітта готова грати добру Попелюшку, аби заманити Гайна. Далі їхнє життя стане таким самим, як і в інших. Це буде не традиційне сімейне щастя, а пекло, в якому пануватимуть зради, сварки, ненависть… По-іншому в тому середовищі  бути не може. Єлінек показує не просто кризу, а знищення традиційних родинних цінностей, «міщанизацію», «проституціонізацію» стосунків. Так, можна й надалі вірити в казку, бо ж начебто Бріґітта домагається свого, як і Паула… А те, що остання торгує власним тілом – «побічний ефект» родинного щастя в нашому часі. 

Дмитро Дроздовський