Надсадний шлях до Над-саду

Дмитро Чистяк. Надсадний сад: Поезії / К.: Журнал «Радуга», 2012. – 72 с.

 

На щастя, міфи про те, що українська поезія нікому не цікава за межами України, поступово розсіюються. Більше того, стає очевидним протилежне.

 

Одним із авторів, які успішно представляють нашу поезію в Європі, є молодий поет і перекладач Дмитро Чистяк. Його збірка «Надсадний сад» спершу вийшла друком у Франції як двомовне українсько-французьке видання (Руан: «Видавництво Крістофа Шомана», 2012) й отримала чимало позитивних відгуків у франкомовному світі. Окремі поезії з цієї збірки вже були перекладені й опубліковані англійською, німецькою, вірменською, російською, болгарською, словенською, румунською, хорватською та іншими мовами. І ось нарешті наприкінці 2012 року «Надсадний сад» видано в Україні. Тим часом книгою українського поета вже зацікавилися й балканські видавці – цьогоріч вона має вийти в Болгарії та Македонії.

.

До збірки «Надсадний сад» увійшли поезії, написані протягом 2006-2011 років.

Слово «надсадний» буквально означає надривний, напружений, виснажливий, супроводжуваний душевними або фізичними надзусиллями. Але в даному випадку це слово набуває подвійної семантики, а почасти й перетворюється на своєрідний авторський неологізм. Відтак назву книжки можна тлумачити і як «Вишній (Горній) Сад» чи й навіть «Сад над садами». Принаймні, саме така асоціація виникає, коли читаєш:

.

…Трійцею руж, полиновим розкриллям орла

Тчеться і тчеться рука ув обернені божім…

(Горнє, І, ст. 47)

 

Або – рядки, в яких відлунює піднесена духовна музика видатного українського композитора Артема Веделя:

 

…а ген догори – прозори правдять надію – усе тільки поруч, і сад зацвітає на крайці темрявій, дзвони церковці сільської ударили в біле й лілове, і повертається край…

(Ритм, ІІІ, ст. 49)

 

Проте шлях до вимріяного, виплеканого в свідомості автора Над-саду – заважкий, повен внутрішніх перешкод і суперечливих настроїв – від пекучого розпачу до упертої надії, а тому, власне, й вимагає неабиякої душевної надсади:

 

…І кого ж ти закличеш у гору ту,

Евридиці й Голгофі чужий?

Споночіє зимно у пустоту,

Сповеніє крик на межі…

(Карпатська балада, ст. 18)

 

Ліричний герой «Надсадного саду» перебуває в безперервних пошуках світла. А якщо точніше – Світла. З великої літери. Адже йдеться про той первісний божественний вогонь, із якого постало і до якого мусить повернутися все суще. Світло – як порятунок. Як неодмінна передумова для злиття із правічно-нескінченною симфонією Всесвіту:

 

…Ще сонце німбом на очах коханих,

А щось над нас іде у просторінь,

У світлі тоне, і у тінях тане,

І нами й липнем стане на зорі…

(«Прощання червня – ластів’ячим скриком…», ст. 29)

 

Кожен вірш Дмитра Чистяка – це молитва, медитація, щира й глибока сповідь утаємниченої в закони Буття людини. Але водночас це й мелодія, майстерно нанесена фарбами на полотно Слова – гармонійне співзвуччя муз, у якому відчутно простежується вплив на авторову свідомість кращих зразків французького та українського символізму. Відтінки, звуки, ритми й образи тут вплетені у надзвичайно органічну поетичну мову:

.

Озирнешся й озернишся –

ген по гладіні озерній

аколоситься світлом –

на тиху ясну незабудь…

(Ритм, IV, ст. 56)

Хочеться сподіватися, що збірка Дмитра Чистяка «Надсадний сад» буде належно оцінена не лише закордоном, а й на Батьківщині автора.

            Анна Багряна