Все таємне стає явним

litopysТом Егеланн. Брехня батьків / переклала з норвезької Наталія Іваничук. – Л.: Літопис, 2013. – 428 с.

Відомий норвезький письменник Том Егеланн – майстер містичних детективних романів, які затягують читача із першої сторінки і не відпускають, доки останній не докопається до істини. Цьогоріч два українські видавництва підготували та видали переклади чи не найкращих книг автора – «Євангеліє від Люцифера» (Фоліо, 2013) та «Брехня батьків» (Літопис, 2013). Мені пощастило прочитати обидві.

 

«Брехня батьків» – роман про чотирьох чоловіків чотирьох поколінь родини Скотів. Одного дня останній із Скотів – тридцятирічний розчарований у житті гіпі, журналіст Віктор знаходить послання із минулого – пляшкову пошту від батька, який зник безвісти у льодах 20 років тому. Незвичайна знахідка, що містила детальні описи 16-ти днів, проведених полярником Карлом Христіаном Скотом на блукаючій крижині, каблучку, гральні карти, годинник та лист до сина, – перевертають життя Віктора. Старі образи на матір, котра кинула сина після зникнення чоловіка, невиліковний сум за татом, якого не знав малий Віктор, нещодавня розлука із коханою, – усе починає вилазити назовні та пекти Віктора. Разом ізартефактом Віктор отримує телефонний дзвінок від незнайомого чоловіка, котрий обіцяє пролити світло на долю батька, та пропозицію написати книгу про рід Скотів від товариша-видавця. Віктор починає шукати правду, остання виводить його на історію тата, діда, прадіда й всієї родини Скотів. Чоловік розкриє таємниці предків, та чи це заспокоїть його душу…

 

Варто зазначити, що майстерність Тома Егеланна полягає не лише в тому, щоб «підсадити» читача на книгу. У «Брехні батьків» письменнику вдається наповнити заплутану історію листами, щоденниковими записами, виписками із газет, картами, витягами із експертиз – власне деталями, що створюють ефект, начебто насправді це ви, а не Віктор, копаєтеся в архіві минулого. Крім того, автор вдало передає атмосферу чотирьох різних епох, у яких проживали чоловіки із роду Скотів. Письменник ненав’язливо транслює цінності тих поколінь, їх сімейний побут, дозвілля, манеру листуватися, спілкуватися, врешті, залицятися до жінок. Усе це різноманіття «приправлено» норвезьким колоритом і викладено в досить короткому, проте достатньому для розуміння всього, що відбувається (відбувалося), обсязі (книга усього 428 с.).

 

Додам, що чоловіки із роду Скотів неначе мали одну долю на всіх: усі чотири жадали відкриттів, сумували за синами, яких не знали, жінками, яких втратили, прийняли страшну смерть, і безбожно брехали. Тут же проявляється вміння Тома Егеланна розказати майже однакову історію по-різному (і кожного разу захоплююче) аж чотири рази. У результаті ми маємо чотири різні книги в одній, а можливо, навіть і більше.

 

Роман «Брехня батьків» удало ілюструє думку, що кожен із нас незалежно від власного бажання приймає звички, характер батьків (подекуди й долю) і з віком стає дедалі більше схожим на них (навіть на обличчя). Також ця історія вкотре стверджує – абсолютно всі люди брешуть, ким би вони не були, й інколи відкриття «справжньої» істини не завжди буває корисним для світу. Деякій брехні краще лишатися правдою, адже надто «правдивий» світ виявляється жорстокішим і несе таке розчарування людині, якому вона не може дати раду.

 

Наприкінці роману ми дізнаємося, що Віктор так і не написав книгу, тому що відкриті таємниці предків могли б наробити ще більше лиха, ніж вони вже спричинили самому Віктору. Він вирішує залягти на дно. Але після смерті героя редактор одного видавництва знаходить його рукописи і оприлюднює істинну історію роду Скотів. І врешті-решт ми тримаємо в руках готову книгу. А це вкотре підтверджує, що:

Все таємне стає явним.

(Першоджерело – Біблія. У Євангелії від Марка (гл. 4, ст. 22) та від Луки (гл. 8, ст. 17) сказано: «Бо немає нічого таємного, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається і не виявилося б». Вживається в прямому сенсі.)

Ольга Гончар