Ненапряжний Димок

*Юрій Завгородній. Дим-Димок : повість. – Л. : Кальварія, 2012. – 128 с.


У центрі Вічного міста відбувається загадкове вбивство бізнесмена пана Короті. Автор намагається посилити загадковість у творі, не називаючи міста, але читачу відразу стане ясно, що мова йде саме про Київ. Натомість він називає органи, що ведуть розслідування вбивства, поліцією, хоча в Києві, і загалом в Україні, вони називаються інакше. Слідство доручають зануді з місцевої поліції, Дмитрові Дмитровичу, якого величають не інакше як Дім Дімич або й, узагалі, – Димок. У тому, що Димок ні до чого не додумається, сумнівів немає жодних, бо він не лише топчеться на одному й тому ж місці, а приймає будь-яку стрічну версію.

Чесно кажучи, напевне було задумано відразу, щоб саме така людина вела цю справу – неуважна та неприскіплива, готова виконати будь-який наказ керівництва. Керівництво Димка теж підпорядковане вищим силам, людям, які вищі за закон та порядок. Очима Феміди виявляються такі собі безликі типи – Худий, Бригадир, Виконавець, Циган. Вони вигадують правдоподібну версію, що Коротю погубила хтивість, а головним підозрюваним буде його водій – Іван. І вже з цього місця читачеві стає зрозуміло, що насправді головним героєм є не дубоголовий Димок, а винахідливий водій загиблого – Іван, який поводиться, наче справжнісінький супергерой, та дає добрячого перцю чотирьом служителям, так би мовити, Феміди. А вже, коли йому вдається перемогти та відкинути від себе усі наклепи, стається найцікавіше. Далі дочитуйте самі…

Самобутність та самодостатність Юрія Завгороднього, як автора, чітко проглядається у його новому детективі. Можна сміливо заявити, що він навіть заслуговує на окреме місце в українській масовій літературі. Проте варто зауважити, що Ю. Завгородній звертається до абсолютно не нової теми в масовій літературі, в тому числі й на українських просторах.

Існує впливова група людей, котра має досить ресурсів та засобів, щоб провести очищення території своєї країни від різноманітних покидьків та злочинців. Загалом це перегукується із легендарною «Білою Стрілою», про яку російськими письменниками складено безліч романів та історій. Такі ж подібні «чистильники» бачимо у бойовиках американця Девіда Моррелла, і в трилерах француза Жана-Крістофа Гранже. На теренах української прози можемо згадати романи лучанина Сергія Бортникова («К.А.Р») та Леоніда Кононовича («Кайдани для олігарха»). Тому, Завгородній зі своєю повістю про те, як вершить правосуддя впливова група людей, цілком вписується у контекст європейського та російського трилеру. Нам же залишається прочитати невеличку книжку до кінця, аби зрозуміти роль водія Івана в цій історії: випадкового свідка, жертви обставин чи ката.

Книжка для тих, хто полюбляє просто відпочити за невибагливим детективним сюжетом, не вмикаючи, при цьому, дорогоцінні мізки.

Юрій Мостовий