Викреслені Сталіним  

*Лілі Хайд. Омріяний край : роман / пер. з англ. Лукії Зурнаджи.  К. : Дуліби, 2014.  240 с. 

Саме таку назву має один із розділів роману «Омріяний край» («DreamLand») британської письменниці, громадського адвоката в галузі охорони здоров’я та журналістки Лілі Хайд і саме таким запитанням задається дівчинка, коли бачить, що бульдозер рівняє із землею її рідну хату. Хату, в якій живуть кримські татари, які щойно повернулися на свою Батьківщину із Самарканда. Цей роман підтримала Міжнародна асоціація AmnestyInternational за сприяння глибшому розумінню прав людей і цінностей, що в їхній основі. 2013 р. роман було перекладено кримськотатарською мовою.

 

Роман Л. Хайд (українською все-таки краще було б транслітерувати як Гайд з огляду на вітчизняну традицію, бо Хайд російський варіант транслітерації) показує, що Крим  це земля передусім кримських татар, їхній омріяний рай, про який вони мріяли, Едем, до якого вони прагнули повернутися після сталінського переселення. У романі показано етап повернення додому. Кримські татари  своєрідний Одіссей, який був змушений блукати до своєї Ітаки з волі лиховісних богів. Проте доля кримських татар була в руках не богів, а тирана великої імперії, в якій панували ідеологія й культ вождя. Маленький народ не брався до уваги. Татар було депортовано до Узбекистану, до Голодного степу. Там не росло нічого, «крім колючок. Глиниста земля була перемішана з крупною білою сіллю, яку здувало вітром, і на губах постійно був її присмак, а в очах  пісок» (С. 22).

 

Роман розповідає про те, як відбувалось відчуження Криму, в який спосіб функціонували механізми переписування історичної пам’яті. Кримський світ потрібно було «переписати», дати нові назви його географічним місцевостям, аби в такий спосіб знищити пам’ять про народ. «Бахчисарай так сильно змінився, що тепер він майже сумнівався, чи існувало взагалі коли-небудь те чистеньке жваве місто з його спогадів» (С. 29). «Щасливе  так тепер називався Керменчик» (С. 121), Акмесджит тепер  Сімферополь (С. 90). Світ, до якого повертається Сафі, агресивний і жорстокий, його представники живуть за законами стереотипів і викривлених уявлень, побудованих на роками утверджуваних на тій землі ідеологічних імперських структурах історичного мислення. Сформований тип мислення аж ніяк не є модерним, позаяк не приймає «Іншого». Радянські люди вважають, що Крим — це їхня земля. Перебороти такий стереотип практично неможливо. Скрізь у етнічно кримськотатарському Криму відчуваються впливи імперської політики, яка не визнає етнічної закріпленості татар за цією землею.

 

У шкільних підручниках з історії написано, що радянські росіяни, українці, вірмени, азербайджанці… боролися проти нацизму й фашизму, але в тих книжках немає жодного слова про кримських татар. На зауваження Сафі вчитель різко відповідає: «Цю книгу писали поважні історики, а ти  неосвічена мала дикунка й цілковито помиляєшся» (С. 78). В інші часи Сафі взагалі могли виключити зі школи за подібне нахабство, яке полягало в незгоді з позицією офіційних істориків.

 

Повернення кримських татар до свого дому набуває неприродних форм. Людина, яку було викинуто з її ж землі, тепер мусить боротися з системою за свої права. Інакше вона так і залишатиметься нелегалом, приблудою, ворогом…

 

Поступово світ незайманої, дикої й попервах страшної навіть для кримськотатарської дівчинки природи приймає своїх автохтонних мешканців. Якщо спершу Сафінар відчувала острах перед Мангуп-Кале, то з часом кримські скелі, наділені в уяві дівчинки жахливими рисами, приймають її до себе. Світ, який оточує кримських татар, наявний у їхній історичній пам’яті, що представлена усними легендами, які в романі розповідає дідусь (къартбаба). А отже, саме усна історія протистоїть письмовій радянській, ґрунтованій на ідеологічному перекрученні історичних подій і фактів. У романі люди протистоять ідеології та системі. А, як відомо, сила людського духу може здолати багато-чого, головне, щоб були ті, хто здатні боротися з наслідками червоної чуми.

Дмитро Дроздовський

 

Придбати книгу.