Попсово жити не заборониш

*Андрій ГолубєвАртхаус: Not to Be Hip (майже безідейний роман). – К. : Гамазин, 2013. – 284 с.

В бій за самобутність і винятковість вступає автор інтелектуального роману «Артхаус: Not to Be Hip» Андрій Голубєв. Його роман – це справжня заборона попсі та теперішньому інкубаторству. Автор прагне донести до читача, що кожен з нас особливий та неповторний, має певний Всесвіт всередині, і зможе розгледіти його в собі та в комусь іншому тільки той, хто в темі, той, хто не боїться плисти проти течії, в кого вистачає сміливості бути в полі… на самоті. Тобто розуміння роману залежить суто від вас. Роман «Артхаус: Not to Be Hip» це своєрідний натяк… на рівень вашої моральної глибини.

Ми живемо в інтелектуальну добу, добу новітніх технологій. І в цьому ми впевнюємося з ранку до вечора, але є одна проблема – ми настільки полегшуємо собі життя за допомогою усіляких приладів та технологій, що невдовзі взагалі забудемо про те, як мислити і розмірковувати. Саме цим вмінням, на щастя, може похвалитися головний герой роману Сашко. Він звичайний хлопець-житомирянин (назва міста проживання не впливає на його звичайність), навчається в коледжі, має батьків, вільний у власному виборі і планах на майбутнє (такої свободи бракує багатьом підліткам у наш час), має проблеми, але в той же час його життя наповнене радістю. Адже кожного дня він пізнає себе. Його голова наче «скринька пандори», наповнена незвіданими думками і не до кінця сформованими ідеями. Сашко, як знаний мудрець, пізнає філософію власного життя. Під час читання книги можна зрозуміти, що Сашко поступово змінює себе… і, водночас, світ навколо нього теж змінюється.

 

Але хтозна, можливо саме цей роман допоможе Вам розібратися в собі, потоваришувати з власним «Я» і нарешті змінитися. Тож почнемо!

 

Дивлячись на «Артхаус: Not to Be Hip» з точки зору пересічного читача, чомусь мимоволі починаєш сприймати книгу якось по-особливому, з’являється певне відчуття незвіданості і в той же час зацікавленості. Так-так, це щось абсолютно нове, андеграундне і артхаусне або, принаймні, відмінне від решти книг на полиці. «Перше враження» робить свою справу – стоячи між відділами у книжковому магазині та ще не придбавши її, починаєш вибірково читати текст і розумієш, що не помилився. Інтригуюча зав’язка затягує, немов попкорн у кінотеатрі – взявши декілька пластівців до рота, ловиш себе на думці, що не припиниш їсти, доки він не закінчиться. Взагалі, тема кіно близька до жанру книги, і, читаючи, ти мимоволі починаєш викладати пазл. У голові вимальовується певна картина. Ти вже начебто знайомий з усіма героями та їх проблемами, сам немовби блукаєш вулицями Житомира і розгадуєш певні життєві таємниці. Але тим самим відповідаєш і на свої запитання, які можливо існували… на рівні уяви.

 

На перший погляд видається дивним, що роман починається не з першого розділу (як було б класично правильно почати книгу), а з четвертого. Це знову таки натяк на те, що про правильність забуто. І вибачте, але їй тут не місце. Саме ознайомлення з текстом наводить на думку, що така композиція не є випадковою, а продумана дуже детально.

 

Заплутані сюжетні відступи насправді нерозривно поєднані між собою і створюють єдине враження як про героїв, так і про основний задум книги. Книга завершується, як не парадоксально, першими трьома розділами, що наводить на враження «незакінченості» історії. Принаймні, автор дає чіткий натяк на те, що будь-яка історія не може бути завершена остаточно, а завжди має передумови для продовження. У певний життєвий момент кожен з нас ставить крапку. Проте потім, за іронією долі, додає ще дві…

 

Але не хотілося б цілковито зациклюватися на складних для розуміння внутрішніх законах літератури, які, однак, притаманні будь-якій книзі, байдуже, якісній чи не дуже. Після прочитання «Артхауса» створюється враження, ніби під обкладинкою зовсім не літературний витвір, а щось абсолютно відмінне від усього того, з чим доводилося стикатися раніше. Вже сама назва відносить нас у царину іншого виду мистецтва – кіно. Як не складно здогадатися, саме артхаусного кіно, тобто того жанру, який напряму пов’язаний з мистецтвом.

 

Щоб зрозуміти мистецтво, потрібен певний рівень внутрішньої культури. Тому артхаус – це на порядок складніший жанр, ніж який-небудь високобюджетний блокбастер чи розрекламований бестселер. Такі фільми і книги розраховані на споживацький тип населення і не потрібно докладати жодних зусиль, щоб їх осмислити. «Попса» завжди є масовою, тому найчастіше є якимось комерційним проектом з метою збору ще більших коштів. А справжні жанри, які дійсно варті уваги, несправедливо виштовхані за межі масової уваги і, неоцінені, припадають пилом.

 

Завдяки глибокому охопленню внутрішніх переживань героїв та ще й за допомогою «переплутаних» розділів, автор відкриває нову точку зору на абсолютно звичні речі та явища. У тому є своя філософія, що книга не починається першим розділом і не закінчується останнім, а середовище, в якому перебувають дійові особи, зображене доволі схематично. Головний акцент зроблено на широченний і таємничо-містичний мікрокосм головних героїв та на їхні враження від пережитої реальності. Власне, саме реальність у книзі постає дещо іншою, а кінематографічно-артхаусна форма подачі інформації змушує замислитися. Це кіно, але яке споглядаєш не з широкого екрану, а читаєш зі сторінок. Як висновок, книга дає змогу кожному по-іншому оцінити звичні стереотипні речі, до яких ми вже давно звикли…

 

Наостанок згадаймо про попкорн. Зазвичай у кіно ми ходимо не самі і обов’язково пам’ятаємо про того, хто сидить ліворуч чи праворуч. Отож, прочитавши книгу, поділись враженнями із другом. Можливо ще хтось відкриє дивний Всесвіт у собі.

Катерина Бондаренко

Придбати книгу.