Бочка радощів із ложкою смутку

*Стівен Кінг. Країна розваг. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2014. – 320 с.


 

 

Ми не продаємо меблів. Не продаємо машин. Не продаємо земель, будинків чи пенсійних фондів. У нас нема політичних задумів. Ми продаємо веселощі. (с)

 

 «Країна розваг» Стівена Кінга розкриває перед читачем унікальний світ, мешканці якого говорять своєю мовою. Світ, у якому «ховрашки» катаються на чортовому колесі, що має ім’я, а перед дітьми витанцьовує веселий песик Гові (і ніхто навіть не здогадується, як важко йому це дається). Тут продають веселощі – тож у першу чергу це бізнес, однак він має неповторну атмосферу. А ще в цій країні живе привид, який хоче, щоб убивцю нарешті було викрито. Заінтриговані? Ще б пак!

За жанром «Країну розваг» відносять до «містики» та «психологічного трилера». Так, їхні елементи таки присутні у творі, однак він усе-таки є своєрідним «потоком свідомості» головного героя Девіна Джонса, який оповідає про перипетії свого життя під час роботи в парку розваг. Це історія юнака, який пройшов своєрідну ініціацію та зрештою подорослішав як у фізичному, так і в ментальному сенсі. У його характері є водночас і миролюбні, і бунтівні риси. Хлопець сумлінно працює, переживає через невдачі в коханні, знайомиться з людьми, які назавжди залишать слід у його серці, – на перший погляд, усе видається досить звичним. Просте життя звичайнісінького хлопця, на якого, втім, чекають непрості випробування.

Що цікаво, ані містика, ані нотки трилера не грають у цьому творі першу скрипку. Ці лінії сюжету швидше є допоміжними, але аж ніяк не основними. Так, вони інтригують і змушують хвилюватися за героїв, та загалом «Країна розваг» навіває злегка медитативний настрій. Кожен персонаж розкривається поступово, однак сюрпризів небагато – і сюжет розвивається цілком логічно. Ви запитаєте: «У чому ж тоді «фішка» твору?».

На перший погляд, він звичайнісінький і аж ніяк не «лячний», як нам було обіцяно. Та не поспішайте розчаровуватися, адже Кінг не був би Кінгом, якби не звертався до різних жанрів та не намагався їх скомбінувати, щоб створити щось новеньке. У «Країні розваг» пан Стівен фактично створює власного «Голдена Колфілда», через світогляд якого ми можемо спостерігати за розвитком подій. І ця проста розповідь від першої особи, не перенавантажена зайвими деталями, присипана дещицею гумору та смутку, зрештою ловить читача у свою «павутину». Риси характеру другорядних героїв розкриваються не менш вдало – чого варті лише Енні та її син Майк, працівники парку, близькі друзі Девіна – Том та Ерін. Так, усі вони здебільшого допомагають нам краще зрозуміти мотиви вчинків головного героя, але часто їхні переживання виходять на перший план – і мимоволі починаєш співпереживати їм.

Містична лінія вплітається у сюжет дуже органічно – і хоч головний герой спершу не сприймає «містики» із передбачень ворожки у парку розваг, події, які відбуваються його житті, поступово переконують його в іншому. Щодо трилера – його замало, і це мінус, бо від Кінга завжди чекаєш такого, що змусить вчепитися в книжку й до останнього хвилюватися за героїв. Інтригу, у принципі, витримано до кінця, хоча підозри щодо «головного негідника» в уважного читача можуть з’явитися й раніше. Та знову ж таки, чи ставив Кінг собі за мету «налякати» читача? Швидше за все, ні.

«Країна розваг» не є шедевром Кінга, хоч її перші сторінки й пістрявіють хвалебними цитатами з найрізноманітніших джерел. Після прочитання цієї книги хтось може навіть сказати, що «Кінг уже геть зійшов на пси», однак не поспішайте з висновками. Її меланхолійність викликає відчуття, від яких багато хто тікає протягом усього життя, – ностальгія за можливостями, які було втрачено (на жаль чи на щастя), спогади про юність, коли сонце світило яскравіше, коли все траплялося вперше… «Країна розваг» нагадує нам про втрати й здобутки, життєвий досвід, що його отримуєш із кожним розчаруванням чи успіхом. Це перше кохання і перша робота. Твій перший «подвиг». Твоя власна трагедія, яка виявляється зовсім не трагедією, коли маєш із чим її порівняти.

«Коли тобі двадцять один, життя — це карта доріг. Уже в двадцять п’ять ти підозрюєш, що тримав карту догори дриґом, у сорок тебе опановує цілковита впевненість у цьому. А на той час, коли тобі виповнюється шістдесят, повірте мені на слово, ти розумієш, що ти, бляха, заблукав» – ця думка вже дорослого Девіна Джонса і є «червоною ниткою», що проходить через полотно книги. Життя – це суцільні дороги. Це проблема вибору. Адже коли стоїш на роздоріжжі, дуже важливо обрати правильний шлях. Чи це можливо? Головне – вірити.

Віра Наливана

Купити цю книжку.