Антиутопія з недалекого майбутнього

*

Артем Чапай. Червона зона. – Київ: Нора-друк, 2014. – 304 с.

 

Росте й шириться жанр антиутопії в українській літературі. Чергове досягнення – «Червона зона» Артема Чапая, що зображує події уявного, але зовсім недалекого майбутнього.

 

Відомий письменник, журналіст, блогер, активіст Артем Чапай, створюючи антиутопію, пішов, мабуть, не найбільш концептуальним, але таки беззаперечно ефектним шляхом. Він побудував модель відповіді приблизно на ось таке запитання: «А що буде за кілька десятиліть, якщо найгірші тенденції розвитку українського суспільства, його найнеприємніші риси не просто збережуться, а ще й загостряться до апогею абсурду?». Хоча відразу треба зазначити, що, пишучи про Україну, Чапай явно має на увазі не лише її, а й цілий сучасний світ.

 

Отже, Україна за кількадесят років (як і решта світу) опиняється не просто в глобалізованому, технізованому (далі можна додати будь-який епітет із стандартного, але при цьому досить скромного – без телепортацій і штучного інтелекту – набору прогнозів) світі, а в світі, де переміг надзвичайно жорсткий капіталізм великих корпорацій. Кордони держав тут і справді стають не дуже істотними, зате з’являються нові межі, практично нездоланні. Це – стіни між «зеленою» та «червоною» зонами. Ними впереміжку вкрито всю землю. У «зеленій» живуть бізнесмени, клерки та найближча їхня обслуга, живуть у досить комфортних побутових і соціальних умовах і прагнуть Успіху. У «червоній» опинилася решта (себто більшість) населення. В них – жодних «соцпакетів», жахливий побут, кожна послуга за величезні гроші, немає навіть каналізації, скрізь бруд і занепад, закони джунглів, брутальне визискування, затори, недоступність медицини і таке інше. Із «червоної» в «зелену» зону можна потрапити лише за візою, навпаки – вхід вільний, але ним майже ніхто не користується. «Червона зона» – дотепна і жовчна карикатура на сучасну Україну, зокрема, на Київ, у якому відбувається основна дія, з його заторами, демонстративною нерівністю умов і можливостей та іншими, як це традиційно називають «соціальними виразками».

 

Сюжет книги збудовано навколо кількох місяців із життя досить типового середнього мешканця «зеленої зони». Його батько спробував захистити літню жінку від одного з найманців, що виконують тут роль поліцейських. А коли найманець («блеквотер») напав і на батька, Тоні, щоб захистити його, серйозно поранив нападника. Як йому здається, навіть убив. Іншого виходу, крім втечі до «червоної зони» не було. І ось протягом роману «благополучний молодий чоловік» призвичаюється до життя без каналізації, нормального нічлігу (іноді взагалі без ніякого), до здичавілих будинків, у яких мешканці облаштовують комірчини в колишніх ліфтових шахтах. Зрештою, він тут навіть закохується та бере участь у масштабному повстанні проти забудовників…

 

Світ, змальований Артемом Чапаєм, попри всю його близькість до наших реалій – фантастичний. Відтак, для якості, цікавості книги важливо, наскільки самодостатнім, характерним і «повнокровним» він вийшов, наскільки його можна «помацати» (в межах можливості друкованої чи електронної сторінки, ясна річ). І тут спробу Чапая треба визнати вдалою. Колоритні подробиці, непогана робота почуття гумору, особливий, послідовно створений сленг – усе це робить світ «Червоної зони» живим і цікавим. А читабельності додають невибагливі, проте жваво виписані пригоди головного героя. Напевно, за цією книжкою нудьгувати вам не доведеться.

 

Головний недолік роману Артема Чапая криється в його хай і не підкреслюваній, але добряче промацуваній політичній заангажованості. Очевидний прихильник лівого руху, автор наділив свій твір такими неминучими спрощеннями й «сплощеннями», як, скажімо, ідеалізація бідних (майже всі вони в книжці – такі собі трішки грубуваті, але щирі, товариські, віддані й приязні), примітивізація соціальних конфліктів через зведення їх до винятково матеріальних питань. Як наслідок, добрі «гнані і голодні» повстають проти злих капіталістів, паралельно намагаючись перевиховати ультраправих «нациків» (здається, навіть небезуспішно), а прибулець із світу багатих усвідомлює свою неповноцінність.

 

А втім – можливо, ці елементи ідеологізованої шаблонності (у загалом, повторюся, вельми жвавому й приємному творі), посприявши простоті сприйняття книги, посприяють і зростанню її популярності, надто в політично-цільовій аудиторії.

Олег Коцарев

Придбати книгу.