Проти абстракцій

*Сергій Жадан. Anarchy in the Ukr : роман ; Луганський щоденник : нарис. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2014. – 240 с.


 

До цього перевидання роману «Anarchy in the Ukr» С. Жадана додано ще один текст – нарис «Луганський щоденник», наратив, в основі якого, за визначенням, – події реального життя. І, звичайно, можна дорікнути Жаданові в тому, що в нарисі немає художності, стилістичної вправності чи ще чогось метафоричного. Але нинішнє життя підказує, що знову настає епоха «без художності», коли фіксація людей, ситуацій і вражень від побаченого важливіша за експерименти. Світлана Алексієвич розпочала досліди «пострадянської людини», фіксуючи зустрічі з «Іншим/Чужим/Собою», значно раніше. Сергій Жадан у щоденнику фіксує те, до чого спричинилися поїздки Луганщиною. І в цьому тексті, як на мене, є найважливіше: жива думка, яка народжується на наших очах.

Читайте також: Жадан написав найкращу книгу десятиріччя

Певний час С. Жадан грав у літературного блазня, причому вічно молодого. Він творець прекрасних урбаністичних текстів, хоча в романах часом, як мені здається, було забагато письменницької персони. «Луганський щоденник» – текст наскрізь рефлексійний, це не просто нарис, а нарис-есей, який показує іншого Сергія Жадана. Дорослого, зрілого, готового ставити запитання й шукати на них відповідь, готового говорити з людьми і шукати те, що може об’єднати розірвану Україну. У цьому тексті говорить не персона, а людина, яка знає, про що пише, перебуваючи у стані пошуку, аби зрозуміти причини катастрофи.

Легко відмахнутися і все виписати в категоріях «свій – ворог», «наша земля – агресор», «Україна – Росія». Звичайно, хтось може сказати, що це все не варте уваги, що ворогів треба знищувати і що нема чого зустрічатися з перевертнями. Але С. Жадан шукає порозуміння, бо його харківський текст перебуває дуже близько до того, що сьогодні має місце на територіях з особливим статусом, де гангренозно розростаються ЛНР і ДНР. І якщо відповідей таки не шукати, то гангрена може поширитися на інші частини. Чи поява цих псевдореспублік – результат зомбованості, залякування, втрати орієнтирів, пострадянської чуми? С. Жадан написав багато про совок, який утверджувався уже і в незалежній Україні, зокрема, у східних регіонах. І ті, хто сьогодні борються проти України, – результат повзучої совковості, для якої розуміння свободи та цінностей Європи є чужим. Що ж потрібно зробити, аби переформатувати постсовкову Україну? Чи все можна списати на «ляльководів із минулого» (С. 227).

Читайте також: Жадан отримав престижну швейцарську премію за “незвичайний епос пострадянської неприкаяності”

Передусім розуміти власну відповідальність за кожний вчинок, шукаючи відповіді, а не вигукуючи готових гасел-кліше, як треба правильно і мудро жити. Текст спонукає думати над серйозними речами, причому не лише геополітичними та державницькими. Навколо не гра в «останню барикаду», а реальна катастрофа. І С. Жадан розуміє, що гра в літературу нині неможлива, коли люди борються за щось ірреальне. Враження, що на Луганщині страшний вірус, немовби в horror-фільмі, почав виїдати людський мозок. Совковість із часом перетворює людину на зомбі. Географічно відірваний регіон було віддано в руки злочинним олігархам, які зомбували свідомість і висмоктували ресурси. Люди – істоти, які піддаються пропаганді. І чим примітивнішим є рівень потреб, тим легше маніпулювати.

«Луганський щоденник» засвідчує мислення дорослої людини, яка прагне з’ясувати насамперед для себе, що сталося з людьми, які жили на Луганщині, Донбасі, Харківщині. Ці люди не сприймаються як чужі. І в цьому найбільша «заслуга» цього тексту – якою б сильною за умов війни не була спокуса бачити світ у чорно-білих категоріях, цього не можна допустити.

У нарисі утверджуються цінності «громадянського суспільства», прагнення до діалогу; автор зупиняється на констатації банальних істин. Когось цей несподіваний жаданівський «традиціоналізм» і «філософія для обивателя» може роздратувати. Але автор аж ніяк не скотився в повчальність і моралізаторство. Навпаки, часом наша інтелектуальна гра розуму, позбавлена всього традиційного, деформує реальність. С. Жадан у «Луганському щоденнику» фіксує, а не творить, деформує і самовихваляється. Є реальність під назвою «Садок вишневий коло хати», коли в умовах ідилії та добра можна експериментувати і бавитися з розумом, а є реальність війни. «Дуже важливо також, за всієї можливої відповідальності, за готовності зробити перший крок назустріч, за налаштованості на порозуміння, себто на компроміс, не відмовлятися від речей, направду для тебе важливих, таких, які тебе формували, які робили тебе самим собою», – говорить С. Жадан і має рацію. У цьому світі є щось фундаментальне, чого таки не варто змінювати, аби не призвести до трагедії. І з роками розумієш дедалі чіткіше, що світ складається у своїй суті з простих речей.

 Дмитро Дроздовський

Придбати книгу