Плата за успіх

*

Ніна Фіалко. Хочу в Тарасюківку. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2014. – 320 с.

«Хочу в Тарасюківку» – новий захоплюючий роман про пошуки «місця під сонцем» у сучасному суспільстві від популярної української письменниці Ніни Іванівни Фіалко. За визначенням члена Національної спілки письменників України Богдана Мельника, цього разу читач матиме справу з «сімейною сагою», але, в жодному разі, не буде розчарованим, радше зворушеним, збентеженим та замисленим над тим, що саме є справжніми життєвими цінностями? На мою думку, одним із центральних мотивів цього роману, як і всієї творчості письменниці, є думка про те, що за все, що трапляється в житті людини, слід платити, а шляхетні чи ганебні вчинки визначають долю, майбутнє…

 

Подружжя Тарасюків завжди прагнуло красивого, безтурботного життя. Не знайшовши застосунку власним здібностям на рідній українській землі, Станіслав вирушає до Москви, одружується з красунею Вікторією, доволі успішно займається ресторанним бізнесом у буремні 90-ті. Вікторія, натомість, звикла у всьому покладатися на чоловіка, дбати про свою зовнішність, дивитись бразильські серіали, щороку відпочивати на модних курортах і гостинно зустрічати друзів, не дуже переймаючись тим, звідки беруться кошти на її численні забаганки. Навіть ставши партнером у бізнесі, вона виходить на роботу лише для того, щоб «бути місточком між колективом і керівництвом».

 

Ще однією важливою проблемою, яку осмислює талановита авторка на сторінках соціально-побутового роману є фатальні наслідки байдужості батьків до власного сина. Батьки переконані, що, забезпечивши матеріальний добробут Аркадія, вони зробили все, аби він став самодостатньою людиною, проте, відчувши, що батьки не дослухаються до його думки, підліток живе у віртуальному світі комп’ютерних ігор та вечірок з друзями… Смерть власної матері хлопець сприймає як буденну новину.

 

Після років невтомної праці на чужині, Станіслав та його земляк Микола, що втратив здоров’я у кривавому місиві Чеченської війни, доходять невтішного висновку: «Для України я вже чужий, а тут ніколи не стану своїм… Втрачене для України покоління, бо нічого не створили на рідній землі, та ще й дітей своїх залишаємо іншим країнам».

 

Письменниця майстерно змальовує занепад моралі та духовних цінностей у сучасній Росії та Москві і акцентує особливу увагу читача на відмінностях в ментальності українців і росіян, на конкретних життєвих ситуаціях розвінчує міф про спільне майбутнє двох, нібито, братніх слов’янських народів.

 

Роман написано природною милозвучною українською мовою, хоч іноді, на жаль, в тексті трапляються русизми. Як ось, наприклад, «зійшлися біля костра»(с. 129). Втім, така прикрість жодною мірою не вплине на позитивне враження від прочитаного, а читач неодмінно отримає насолоду та підґрунтя для подальших роздумів над завжди влучним, незмінно актуальним та життєво вивіреним Словом шановної Ніни Іванівни.

Ігор Зіньчук

Купити книги Ніна Фіалко.