Жити на прив’язі

*Мирослав Дочинець. Горянин. –МукачевоКарпатська вежа, 2013. – 311 с.


Є такі книги у світі, що століттями не втрачають своєї глибокості, вартісності і крізь епохи є вірним дороговказом для багатьох. Складно додати ще щось суттєве до такого твору. І вторячи Дочинцевому «навіщо?», виникає «чи варто «про», якщо можна самому скуштувати цю багату трапезу. Та все ж.

 

Є у Дочинця усе: неоціненна інформація для етнографа, нечисленні, але гостренькі пригоди. Хто залюбки вчитується в долі людські, знайде в «Горянині» безліч планид, що дивовижним чином поєдналися в одному нащадку. Це – глибинна психоаналітика представників роду Горянина крізь призму повсякденного. А описи! Гірську природу споглядаєш не просто зором, а вникаєш в ці краєвиди, що проходять крізь серце персонажів, для котрих нема нічого неживого, і кожен порух природи щось передрікає.

 

У романі присутні чи не усі аспекти життя людини. Усе те, що є сокровенним, святим для кожного: рід, Бог, батько-син, кохання і взаємини, вірність і зрада, виховання дітей, праця, знову ж таки природа і ти в ній.

 

Читайте також: Мирослав Дочинець став лауреатом Шевченківської премії

 

«Горянин» – це декілька окремих барвистих буклетів, наприклад «Вбрання людини гір», «Народні ремесла», це довідники грибника, травника, метеоролога. Чільне місце у творі виділено темі хліба. Тут ціла азбука, чи то пак, енциклопедія хліба. Того, що крізь розум, серце та руки людини потрапляє до нашого столу.

 

 

Можна перелічувати ще безліч чого, що вражає, закарбовується. Можна коментувати, обмірковувати, сперечатися і на основі роману проводити психологічне дослідження.

 

Осердям кожного добротного роману є людина. Людина – людині, Людина – Бог, Бог – людина – людині. У Дочинця – дві ключові постаті: людина і природа: Горянин і Ріка. Уся повість про самого Горянина – це взаємини з Рікою, живою сутністю, що неустанно і сильно протікає його долею, омиваючи свідомість, серце, діяльність представників його роду. Сила Ріки – з гір. А дослівно – «Ріка висмоктує з цицьок гір кришталеве молоко, всі їх живильні соки». Вичерпно і гарно. Як завжди у Дочинця.

 

Складно збагнути сучасній урбанізованій людині важливість, а точніше міру участі природи у житті людини гір. Дочинець уміє це так подати, що помічаєш присутність ріки, лісу, гір, тварин і у своєму єстві.

 

Читайте також: Мирослав Дочинець: «У справжній літературі мало літератури. Майстерність у тому, щоб уникати майстерності»

 

Та чи тільки це є тим, заради чого читається ця книга? Впевнена, кожен побачить у романі стовп. Той, до котрого умів прив’язати себе старий. Як і навіщо – деталізує автор. Нам, читачам, важливо у цьому побачити обриси свого, бодай стовпчика. Підучитися у Горянина, у його легендарного діда Микули вибудовувати свою твердиню, прив’язувати себе до неї короткою линвою. Чи не на такому камені, приборкуючи плоть, зводився дух багатьох святих? Їх з часом стали називати стовпниками.

 

 

«…і вузька та дорога, що веде до життя…» (Матвія 7:14)

Чи ця коротка линва при стовпі не є Євангельською вузькою дорогою? Не треба боятися цього шляху. На такій линві при стовпі ти, твій дух – на прив’язі Духу Високого, Глобального. А через Нього, в Ньому, як відомо – повнота життя.

 

Тож Дочинцевому Горянину можна лише позаздрити. Його вмінню жити на цій прив’язі. Його шаленим цілям та непоборній упертості. Тільки от нетривкими виявлялися його досягнення…

 

Читайте також: ТИХА СЕНСАЦІЯ, або ЯК МИ ПРОСПАЛИ БЕСТСЕЛЕР

 

Непомітно, нізвідки, виринає непоказна постать. Через неї Господь подає старому ключик до замка його проблем. І він знову закидає свого невода…

Як же часто ми не вміємо приймати блага з Рук Христа, нехтуючи непримітними, ущербними з нашої точки зору людьми? Пропускаємо чи не найголовніше.

Ще багато чого безцінного, містичного можна черпнути у творі нашого сучасника, творчість якого є так сьогодні потрібна.

 

 

«Де зоря росою капнула…»

Як не згадати художність слова Дочинця? Воно, як завжди, живе, лаконічне, багатюще. Розкішні описи, метафори, порівняння. Мирослав Іванович словом поєднує непоєднуване, те несумісне, що суміщається і освячується у глибині сердечній його героя. Воістину накапали зорі росами по його сторінках. Ці роси – пожива для розуму, еліксир серцю і радість душі читача. Звісно, мова тут притаманна повсякденній мові горян. Вербальні засоби Дочинця – це цілі поклади скарбів для філолога по духу і чину: «на гребені заласся», «насонцене каміння», і ще безліч дивовиж.

 

Співзвучні із загальновживаними: придибенція , перевесники, смаковидки, доброжиток, навісьма, рукомесник, ціковбанила є веселими і зрозумілими.

А ось ряд перлинок, значення яких можна ледве впізнати навіть у контексті: закушпелило, коврій, зворина, вутлий, немза, ухаби, невдобини, чопотіти.

Без відповіді зосталися два запитання: Як значиться на мапах Ріка і як нарекли перед Богом Горянина?

Роксолана Задорожна

Придбати книгу.