Перст указує на Захід

*Курков А.Ю. Гра у відрізаний палець / пер. з рос. В.М. Верховня. – Х.: Фоліо, 2014. – 537 с.


 

Сказати, що читати детективи Андрія Куркова нецікаво, – злукавити. Сюжет, безперечно, інтригує, оповідь не видається занадто складною, водночас цим історіям притаманна така кількість «кістяків у шафі», щоб маси могли легко проковтнути це чтиво. «Гра у відрізаний палець» – приклад доброго українського масліту, література для шанувальників детективів і захопливих подорожей від Саратова до Лімасола.

 

Андрій Курков уміє накручувати сюжетні лінії, уміє посилювати інтригу: усе починається в сірому Києві періоду перших паростків незалежності. Саме з тими першими паростками в Україні розквітає злочинність: відбувається переділ ресурсів, переформатування кланів і спецслужб. Тож зображуваний у романі період цілком підходить для детективної історії: саме ті «буремні дев’яності» увійшли в історію як час найрезонансніших убивств. От і зараз історія, що починається біля майдану Незалежності, Хрещатика, Бессарабки, завершується на грецькому Кіпрі. Саме туди скеровує читача відрізаний палець Вадима Олександровича Броницького, радника Президента, який… міг би зробитися і Прем’єр-міністром, якби все пішло так, як треба. Резонансне вбивство знаходить свою розв’язку в міжнародних тіньових схемах і секретних рахунках на кілька мільярдів… І ця історія, яка починається в серці Києва, завершується погашенням газового боргу України перед Росією…

 

Читайте також: “Щоденник Майдану” Андрія Куркова перекладено п`ятьма мовами

 

У мене цей детектив викликав кілька запитань. Не скажу, що був подивований, коли наприкінці роману довідався про «секрет відрізаного пальця». Так воно природно стається, що кінцівки відтинають, щоб скористатися ними як ключем у банку. Це сталося й цього разу. Тому ця інтрига, винесена у назву роману, особисто в мене не викликала неочікуваного подиву й була легко розв’язана.

 

Успіх цього роману, як на мою думку, в іншому: Андрій Курков створює досить цікавий текст, по суті, «транзитний». Ця транзитність полягає в особливих географічних маршрутах головних героїв. Віктор і Нік тікають на Захід: шлях із Києва, Саратова, Москви пролягає на Захід (Польща, Німеччина, Бельгія, Франція). А далі він роздвоюється: для когось фінальна крапка – повернення додому (до Києва чи Москви), а для когось – шлях так і обривається в західному світі, бо герой відчуває свою іманентну внутрішню трансформацію. Він уже не може повернутися до своєї родини й мешкати в тому просторі, звідки усе починалося. Злочинна «ініціація» Ніка (Миколи) Ценського зупиняється у точці «неповернення» до СРСР, точніше до того простору, який сформувався після розпаду імперії. Можливо, тому романи Андрія Куркова настільки успішні в Європі. Письменник має беззаперечний сентимент перед Парижем чи узагалі франкомовним простором. Про лондонсько-паризькі вояжі Віктора чи утечі Ніка «на захід» читати надзвичайно цікаво; сам опис мандрів захоплює більше, ніж слідча метушня у Києві. Кілька епізодів викликають сумнів: наскільки природним видається переляк професійного військового перекладача, знавця англійської, німецької, французької та арабської мови Ніка, який раптом «заклопотано мовить»: «Слухай, він здається, не по тій стороні їде!» (С. 494). Не думаю, що випускник закладу, де в радянський час готували військових перекладачів, міг не знати, що Кіпр – країна з лівостороннім рухом, позаяк була колонією британської імперії. Щодо самого детективного сюжету, то маю певність: професійний читач одразу збагне, що наприкінці роману імпозантний Рефат і трохи містичний Георгій обов’язково мають перетнутися в одному «вузлі». У принципі, як на мене, сам детективний наратив у А. Куркова не є карколомно-непередбачуваним, проте шарм його творів – в органічному поєднанні роману-детективу та подорожніх нотаток.

 

Читайте також: Андрій Курков: «Хотілось би вміти ходити по воді»

 

І ще одне, непатріотичне: Куркова варто читати російською, бо в перекладі кальковані слова та не властиві українській мові конструкції збивають увагу та применшують естетичну насолоду від детективної історії (принаймні так було цього разу). Й досі не можу забути «трелі», яка лунає в молільнику героїв. Але Андрій Курков, безперечно, – майстер у розказуванні історій, знавець детективних смаків. Він підкорює Захід своїми пострадянськими оповідками, в яких західний читач вгадує образи італійської коза-ностри, пов’язаної зі схемами російської мафії. Але пальці відрізають таки у Києві, поряд із Хрещатиком.

Дмитро Дроздовський

Придбати книгу.

  • Жнець

    “Formica rufa” – руда лісовий мураха. Вони живуть колоніями і федераціями. Можна сказати, у них станове суспільство. Люблять загарбувати чужі обжиті мурашники. Це ж цікавіше, аніж “відрізаний палець”.

  • Дем’ян Щедрий

    Великий сором викликає все те, що ми спостерігаємо. Ганьба на все життя тим хто все вчинив. Автор “Слова о полку Ігоревім” назвав все це ясними і чіткими словами. Але ж то Автор! А що тут рекламується?