Маловідома історія – остарбайтери та фремдарбайтери на території сучасної Австрії

*

Алоїз Нуссбаумер. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націонал-соціалізму, життєві історії. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2015. – 192 с.


 

В історії ХХ сторіччя відбувалися події, під час яких порушення прав людини було звичним явищем. Саме тоді, під час воєн звичайні мирні жителі потерпали від нещадних наслідків окупації. Однією зі звичних жорстокостей Другої світової війни була примусова депортація робітників з окупованих територій на роботу до Австрії та Німеччини.

 

На території австрійської федеральної землі Зальцбурґ в гірській окрузі Целль-ам-Зе є містечко та громада Вальд-ім-Пінцґау. Саме тут, в часи націонал-соціалізму, на масштабному будівництві електростанцій у Капруні та Вайссзе та в аграрному секторі на примусових роботах працювало багато військовополонених та цивільних робітників депортованих з країн Східної Європи, що замінили місцевих чоловіків призваних до лав німецької армії. Третя частина з 22 080 осіб, що станом на 1944 р. змушені були працювати в імперській землі Зальцбурґ, була задіяна саме в Пінцґау.  Їх долю, умови праці, побут дослідив австрійський історик Алоїз Нуссбаумер.

 

Як свідчать документи, із 6974 іноземних робітників зареєстрованих 1944 р. в Целль-ам-Зе, половина була остарбайтерами. Саме так називали людей вивезених зі Східної Європи для примусової чи мало оплачуваної праці. Під категорію «остарбайтер» потрапляли депортовані росіяни, поляки, вірмени, грузини та чи не найбільше їх було з України. Від остарбайтерів відрізняють фремдарбайтерів – примусових працівників з країн Скандинавії та Італії. В основному, це були молоді чоловіки й жінки.

 

Нуссбаумер зазначає, що, як депортовані працівники, так і військовополонені стикалися з упередженим ставленням місцевого населення, були погано забезпечені одягом, медична допомога надавалася їм рідко і, як правило, в складних випадках. Режим строго лімітував, а часто й забороняв робітникам відвідувати церкву разом з місцевим населенням. Часто примусові робітники були звинувачені в крадіжках та втечах з господарств, за якими були закріплені, а зарплатню, якщо така й була, затримували. Жорстке покарання очікувало за статеві стосунки з місцевим населенням, так як в цьому вбачалася загроза «чистоті раси».

 

З іншого боку, як зазначає автор, робітники завдяки своїй працелюбності та комунікабельності часто досягали взаєморозуміння з господарями, в яких працювали. Багатьох з них годували не гірше, ніж місцевих робітників. Господарі закривали очі на відвідини робітником церкви, допомагали молодим жінкам із дітьми. Після закінчення війни частина селян просила робітників у них залишитись на господарстві. Деякі на це погоджувались.

 

Автор не обмежується військовим часом, а й досліджує, як склались долі депортованих робітників після завершення війни. Також він проводить аналіз ставлення місцевого австрійського населення до примусового працевикористання.

 

Під час досліджень автор не тільки покладався на архівні джерела чи опубліковані праці. Він записав інтерв’ю з колишніми примусовими робітниками. Розмови з тими, хто залишився проживати на території Австрії, відбулися у 2006 р., а з мешканцями України та Польщі проводилися у 2008 р. Автор зазначає, що опитування записані «рідною мовою респондентів із послідовним перекладом». З десяти опитаних колишніх примусових робітників шестеро проживали в Україні, двоє в Польщі та двоє в Австрії.

 

Щоб докладніше розглянути засоби дискримінації, що практикувалися фашистським режимом по відношенню до примусових робітників, як вони закарбувалися в колективній пам’яті місцевого населення та що воно думає про компенсаційні виплати, здійснені Австрією нещодавно, було опитано представників воєнного (дванадцять осіб) та післявоєнного (сім осіб) поколінь. Окремо проводилися бесіди з дітьми колишніх примусових робітників, яких було опитано четверо.

 

Відповідно ґрунтовне дослідження автора насичене не тільки сухими фактами, а й відгуками очевидців.

 

Варто зауважити, що книга містить не тільки посилання на архівні матеріали австрійських урядових структур та опубліковані джерела, а й ілюстрована фотографіями з сімейних архівів свідків тогочасних подій.

 

Переклад з німецької здійснила Оксана Николайчук. Завдяки їй книга, незважаючи на деяку академічну сухість, читається легко.

 

Зважаючи на те, що на території колишнього Радянського Союзу, і в Україні зокрема, питання використання місцевих примусових робітників на виробництвах та господарствах, що впливали на економіку Третього Райху, не відповідало переможній ідеології, ці питання досліджені слабо і відповідно сучасне покоління має доволі примітивне уявлення про події того часу. Праця Нуссбаумера має всі підстави зайняти нішу видань на цю тематику та заповнити прогалини в історії нашого народу.

Микола Петращук