Як війна вчить жорстокості

*(Андрій Кокотюха. Справа отамана Зеленого. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2014. – 304 с.


 

Роман Андрія Кокотюхи «Справа отамана Зеленого» показує перетворення звичайного цивільного лікаря на вправного вояка на тлі партизанської боротьби українських селян проти кривавої більшовицької диктатури.

Чергову книжку відомого і суперплідного українського письменника Андрія Кокотюхи можна назвати історичним романом. Її дія відбувається в страшенному вирі, що його сьогоднішня історична наука намагається приборкати-систематизувати за допомогою понять «Визвольні змагання» та «Громадянська війна». Цей період, на моє переконання, залишається відверто недоописаним в українській літературі й через тривалі обмеження в можливостях писати про нього, і через недостатню опублікованість фактів, і через замовчування в родинних спогадах. Тож книжка Кокотюхи тут важлива вже навіть фактом своєї появи як черговий етап подолання зони мовчання.

 

Сам автор характеризує свої твори як гостросюжетні, і з ним варто погодитися. «Справа отамана Зеленого», власне, – то історія карколомних змін і перевтілень, які трапились у житті звичайного лікаря Артема Шеремета з початком війни і революції. Людина геть не занурена в політику, він усе-таки був національно свідомим, але при цьому вважав, що як лікар не повинен безпосередньо брати участь у бойових діях, а лише допомагати людям своїми професійними вміннями. Тільки обставини виявилися сильнішими за життєві погляди. Шеремет відступає з Києва разом із військом УНР і змушений лишити в місті дружину. А коли повертається по неї – з’ясовується, що її вже вбили чекісти. І сам лікар ледь не повторив її долю, проте завдяки щасливому випадку, опинився на волі, точніше серед війська знаменитого отамана Зеленого в Трипіллі. Щоб невдовзі й самому взяти до рук зброю, відкрити в собі несподівані вміння і відчуття…

 

Життя антирадянського підпілля Київщини і є основним матеріалом книжки. Повстанський побут, ідеологічна плутанина, ментальні парадокси селянської армії, стратегія й тактика отамана, бої наступальні й оборонні, включно з боями імпровізованих «флотилій» на Дніпрі… Характерний момент: Кокотюха зобразив із «антирадянських» позицій подію, досить популярну в українській радянській літературі 1920-х років і відому там як «Трипільська трагедія» – мається на увазі оточення й розгром радянських загонів, комплектованих великою мірою комсомольцями після того, як вони, не зустрівши потужного опору й не відчувши пастки, увійшли у Трипілля. Таке собі перекриття тодішньої пропаганди.

 

Хоч Андрій Кокотюха, судячи з його власної післямови, консультувався з професійними істориками, фактологічна достовірність тут не аж так принципово важлива. Значно більшу роль відіграє сама атмосфера тодішніх подій в Україні, їхній настрій, зрештою, їхнє аналітичне сприйняття головним героєм, котрий чітко фіксує всі суперечності часу. Це вийшло в Кокотюхи цілком незле, а тому «Справа отамана Зеленого» цікава й сама по собі, й підживлює читацький інтерес до теми в цілому.

 

Вправно вийшли письменнику й круті сюжетні повороти. Хоч де-не-де є питання до психологічної вмотивованості – наприклад, це стосується самого Артема Шеремета, котрий у дивовижний спосіб виявляється то надміру рефлексуючим інтелігентом, то занадто відвертим, радикальним і «нарваним», аж до втрати відчуття небезпеки. Втім, суперечність і неоднозначність – взагалі помітна ознака книжки, зокрема, й неоднозначність психологічних портретів. Так, одна з важливих ліній – стосунки Шеремета з людиною на ім’я Яків Дзюба, котра постійно зраджує то червоних, то білих, то повстанців, але при цьому парадоксально допомагає Шеремету, рятує його… І своя логіка в цьому є.

 

Отож, книжка «Справа отамана Зеленого», стрімка й цікава, поза сумнівами, сподобається багатьом читачам. А її «військова актуальність» стосується не тільки часів Визвольних змагань, але також і драматичного сьогодення. Не випадково книжку написано у 2014 році.

Олег Коцарев

Придбати книгу.