Книжка-перевертун з гуцульською душею

*

Василь Карп`юк. За руку з черепахою. Івасик, Ісусик та Марічка / Худ.: Христина Стринадюк. – К.: Фонтан казок, 2014. – 48 с.


 

 

Незвично, цікаво, романтично – ось перші асоціації, що виникли в моєму мозку під час читання цієї книжки. Що, в принципі, повністю відповідає засадам міалізму – мистецько-філософського вчення, засновником якого є Василь Карп’юк. Молодий талановитий поет, письменник, публіцист, блогер, ініціатор створення мистецького угрупування «Люди з вагітними головами», лауреат різноманітних премій – це далеко не весь список заслуг цього вихідця з Гуцульщини. І ось тепер перед вами результат цього доробку – збірка віршиків «За руку з черепахою. Івасик, Ісусик і Марічка».

 

Починаючи описувати цю книжку, треба відмітити сміливість автора. Не кожен спромігся б складати вірші для малечі верлібром. Справді, це дуже незвично, адже коли ви читаєте дитячу лірику, перше, що вам потрібно від автора – це звучність, зрозумілість та простота, тобто усе те, що дає дитині змогу якнайшвидше закласти цю поезію до своєї голови. Але Василь не ставить за мету зробити із своїх віршів слогани по типу Агнії Барто. Його творчість переслідує іншу ціль. У кожному рядку невеличкого (зазвичай трьох-рядкового) віршика ховається таємний філософський зміст. Нова сторінка книжки видає нам щось середнє між японським хоку та українською ліричною байкою, приправлене етнічними малюнками гуцульського характеру. Художниця – Христина Стринадюк, як і поет, є уродженкою Гуцульщини, і у своїх ілюстраціях змішала дитячу наївність та фольклорні мотиви воєдино.

 

Чесно кажучи, важко сказати напевно, чий внесок тут важливіший – поета чи ілюстратора. Ці два таланти настільки переплелися між собою, що результат їхньої спільної роботи не перестає вражати аж до останньої сторінки. Це ніби єдина структура, в основі якої лежить суміш поезії та малюнку, ніби застиглий танок двох гуцульських душ, яскравий і неповторний. Провідні мотиви поезії: дружба людини з природою, краса навколишнього світу, відданість традиціям та гумористична філософія – усе це доповнюють різноманітні орнаменти, незвичайні поєднання кольорів у зображенні дітлахів та звіряток, що вирізняють обох авторів неповторним та добре взнаваним стилем.

*

Остання з двох частин книги – оповідь про трійцю дітлахів: Івасика, Ісусика та Марічку. У ній показано досі не знаний нам образ Ісуса – не проповідника, а маленького хлопчини, чиє дитинство нічим не відрізняється від інших дітей. Ті ж забавки, пригоди, переживання. Те саме пізнання життя. І у даному контексті перед читачами постає головне: думка про те, що важлива не особливість конкретно взятої особи, а різноманітність світу навколо, властивість бачити красу у кожній миті та вповні насолоджуватися нею.

 

На мою думку, ця гуцульська парочка склала доволі вдалий дует. І справа не тільки у спільному походженні майстрів, а у способі мислення, властивому обом творцям цієї книжечки. Можливо і ви, прочитавши цю книжку, зацікавитесь, про що думає коріння у дерев, чого плаче дощик та що робить мавпеня, коли зебра спить. Особисто я вже пішла подорожувати. За руку з черепахою…:)

Аліса Кузьменко

Придбати книгу.

  • Wallenstein

    “Das war kein Heldenstück, Oktavio”. Das war der Preis des Verdienstes.