Село і люди

*Олеся Ярова. Сільська сюїта або минуле здається сновидінням. – К. : Гамазин, 2015. – 168 с.


 

Наявні книги про село в більшості випадків розкривають сільське життя в період лихоліть: голодомор 1932-1933 рр., війна, післявоєнне життя. Досить мало літератури про звичайний повсякденний сільський побут в межах п’ятдесятих-дев’яностих років, про який ми знаємо тільки з розповідей бабусь чи мам. Авторка без перебільшень описує людей свого села, в якому вона народилась. Щодня бачачи житейські радощі чи проблеми односельців, Олеся Ярова дала цим історіям нове життя, зібравши їх в книжку «Сільська сюїта або минуле здається сновидінням».

 

В основу роману «Сільська сюїта або минуле здається сновидінням» лягли історії звичайного буденного життя селян одного із сіл Півдня України. Це зараз через кільканадцять років ці розповіді здаються доволі кумедними та смішними. А тоді, коли імперія СРСР була на межі розвалу, людям було не до сміху.

 

Неймовірне переплетення сюжетних ліній затягує читача в коловорот подій: передбачлива баба Марєйка приготувала собі на смерть гроб, забравшись в нього аби поміряти, ненароком заснула, тим самим перелякавши сусідів, які вже зібрались її ховати; заощадлива Валя Безверхня вирішила набрати в радгоспі більше черешень, ніж їй дозволялось на зароблений кілограм, тому ледве не підставила свою рідну дочку, яку піймали з краденим; хитра Катерина Семакова вирішила наживитися на заїжджому водієві, який замовив обід в столовій, але не розрахувала, що чоловік перерахує здачу і звернеться до неї за бракуючи купюрами, а коли вона відмовилась віддавати, то ледве не отримала на горіхи, якби не встигла втекти чорним входом; Надія Єгорова та Зіна Цвіркун не поділили дефіцитний кухонний сервіз між собою, а коли діло дійшло до з’ясовування стосунків, ображена жінка, якій не дістався посуд, злісно шваркнула його об підлогу, тим самим намагаючись дошкулити кривдниці.

 

У книзі показано, на якому низькому духовному рівні знаходилась культура людей. Селяни не думали про неї, їм головне було забезпечити свою родину і нащадків матеріально, тому для цього вони постійно крали колгоспне майно без найменшого докору совісті, так як «крадіжка колгоспного» не вважалась злочином. Той, хто був нахабнішим та жадібнішим, мав більше можливостей, ніякі перепони не могли спинити таких людей на шляху до злодійства. Дорослі привчали своїх дітей привласнювати чуже, тому, підростаючи, в головах молодого покоління вкорінювалась думка, що в цьому немає нічого безсоромного.

 

Більшість селян до своєї роботи в колгоспі відносилась з прохолодою, так як це було чуже, про яке не дбали, як про своє власне. Чоловіків оповив зелений змій. Вони і вдома, і на роботі, не приклавшись до пляшки, не виконували своїх обов’язків.

 

Хоч і вважалось життя безтурботним, так як медицина та освіта були безкоштовними, людей за направленнями влаштовували на роботу, в містах вони мали можливість отримати квартиру та в пору тотального дефіциту думки простого населення були тільки про одне, де дістати, як урвати, заплативши хабар. Безкінечні черги в містах, обмеження в товарах, які можна було купити в одні руки, низька їхня якість, незначний вибір краму в сільських магазинах перетворював тихе життя селян у безпросвітну суєту. Ніхто не жалівся, так як обмежені інформативно, люди знали тільки те, про що їм сповіщали мас-медіа, вірячи, що вони живуть краще, ніж будь-які інші розвинені країни.

 

Особливу колоритність розповідям додають діалоги жителів села на місцевому діалекті, змішаному з російськими та українськими словами. Вдалися в авторки і описи сільських краєвидів і природи, читаючи їх, неначе сам перебуваєш серед цього буйства.

 

Гортаючи сторінки цього роману, читачі старшого покоління, особливо ті, які на власні очі бачили сільське життя, обов`язково згадають свої молоді і буремні роки. Молодше ж може потішитися над безглуздими та комічними ситуаціями, в які потрапляли селяни через свою жадібність та користолюбство та зробити висновки.

Анастасія Швидка

Придбати книгу.