ХХ століття крізь призму філософії

*Бадью Ален. Століття / пер. з фр. А Рєпа. – Л.: Видавництво Кальварія; К.: Ніка-Центр, 2014. – 304 с.


 

 

 

ХХ століття, передавши естафету століттю ХХІ, наклало свій відбиток на всіх сучасних діячів у сфері політики, освіти, науки, мистецтва та, безперечно, релігії. Ми ще живемо в тому часовому проміжку, коли всі сильні світу цього є народжені ХХ століттям. І саме воно вплинуло на їх освіту, світогляд, політичні міркування. Століття, що минуло, є, як і всі попередні, тим фундаментом, на якому тримається сьогодення, і його глибоке переосмислення дасть можливість не повторити помилок попередників у майбутньому.

 

Відомий сучасний французький філософ, мислитель, драматург та письменник Ален Бадью написав книгу про ХХ століття. Власне, в основу цієї книги лягли тринадцять лекцій, прочитаних на семінарах Міжнародного колежу філософії протягом 1998-2001 років, тобто на зламі не тільки століть, а й тисячоліть. Після лекцій міститься використана бібліографія.

 

Перекладач у передмові зауважує, «що ця книга – не історія, а філософія століття», а сам Бадью вже в першій лекції запрошує «спокуситися коханкою моменту – Історією». Тут немає суперечності, адже автор розглядає історію саме через збільшувальне скло філософії, яка дозволяє йому в ролі патологоанатома препарувати століття з максимальною точністю та розумінням. Бадью обіцяє «дослідити, що ж те прокляте століття, зсередини свого становлення, говорило про себе».

 

У першій ж лекції автор замислюється над тим, що ж можна сприймати під загальною назвою «ХХ століття». Він міркує, що сімдесятип’ятилітнє століття, вибудоване «за допомогою добре знайомих, класичних історико-політичних параметрів: війна і революція», яке розпочинається «війною 1914-1918 рр., разом із революцією 1917 року, й завершується розпадом Радянського Союзу та кінцем холодної війни», є «століттям радянським». Воно довше за шістдесятирічне «тоталітарне століття», що розпочалось «1917 року з Леніним<…>, досягає зеніту 1936 року разом зі Сталіним, 1942-1945 рр. з Гітлером і в цілому завершується 1976 року зі смертю Мао Цзедуна». Найкоротшим, на думку автора, є «ліберальне століття», що проголошує «перемогу економіки»: «Розпочавшись в кращому разі після 1970-х <…> воно тривало тридцять років».

 

З іншого боку, автор вважає початком століття «два великі десятиліття між 1890-1914 рр». Він зауважує, що «ці роки становлять період надзвичайної винахідливості, поліморфної креативності, яку можна порівняти хіба що з флорентійським відродженням чи століттям Перикла». І загадкою вбачає, що століття, яке мало такий «винахідливий і витончений» початок, отримало продовження у вигляді трагедії війн, терору та «легковажного використання людського матеріалу».

 

Це століття дії, акту, абсолютної присутності, зовсім не століття обітування й очікування майбутнього. Століття розглядає себе як століття перемог, після тисячолітніх спроб і невдач. Культ піднесеного й безрезультатного борсання, а отже, й ідеологічного закабалення дійові особи ХХ століття приписували попередньому століттю, нещасливому романтизму ХІХ століття. ХХ століття говорить: досить поразок, прийшов час перемагати!

А. Бадью

 

Лакмусовими папірцями століття автор вбачає людей, що були його сучасниками і учасниками. Ми повинні розуміти, що й сам автор, не набагато молодший за століття, пережив другу з великих воєн, післявоєнний період та закінчення холодної війни. В «голосах і формах, якими століття зверталося до самого себе» ми чуємо голос російського поета Мальденштама з віршем «Век». Чи навпаки це «Брехт – німець, театральний режисер, прибічник комунізму й сучасник нацизму» підіймає питання гри та масок. З іншого боку «Фройд утягнув століття – відносно статі, смислу та істини – у велику битву, яку Лакан зобразив, як велику битву між релігією та психоаналізом».

 

Метою століття автор бачив творення нової людини, яку «або відновлюють, або творять». Саме тоталітарні режими прагнули цього. Нацистсько-фашистський хотів відновити «нову людину», базуючись на таких поняттях, «як раса, нація, кров, ґрунт». Марксистсько-комуністичний режим навпаки хотів відірвати людину «від сім’ї, власності, держави-нації». Відповідно «ХХ століття <…> починається з теми людини як програми, а не як данності».

 

Автор відзначив, що «ХХ філософське століття ідентифікується в своєму осередді близько 50-60-х років, зіткненням між радикальним гуманізмом і радикальним антигуманізмом». Воно запитує: «людина, яка надходить, яка має прийти, під виглядом екзистенції чи думки, чи є вона фігура надлюдинна чи фігура нелюдинна?» І саме «тваринний гуманізм» минулого століття робить спробу припинити дискусію власним важливим аргументом: «політичне бажання надлюдинності<…> породжувало лише нелюдинне».

 

Крім вже згаданих лекцій, наприкінці книги розміщений об’ємний додаток, що складається з великого інтерв’ю, та доповнений кількома статтями , що дозволяють глибше познайомитися як з автором, так і станом сучасної французької філософії; на останніх сторінках розміщений іменний покажчик.

 

Завдяки Андрієві Рєпі, що здійснив переклад книги та зробив усе можливе, щоб наблизити її до україномовного читача, вона читається легко. Крім того, його передмова є гармонійним доповненням до книги, робить вступ та знайомить читача з філософськими концепціями автора.

 

Книга, в першу чергу, розрахована на філософів, істориків, політологів, хоча звісно, вона має незаперечні шанси зацікавити й пересічного читача, якщо він не злякається дещо складної термінології і йому цікаві рефлексії на тему ще такого недалекого  минулого.

 

Зважаючи на те, що ми живемо в країні, яка саме зараз сповна переживає наслідки тоталітарних режимів, які панували в Європі впродовж ХХ століття, маємо саме той час, коли помилки і досягнення минулого мають бути проаналізовані найдокладнішим способом. З іншого боку, події, що відбулися взимку 2013-2014 року в Україні, мають багато схожого з подіями 1917 року, адже Революція Гідності це низовий рух, рух народних мас. Чи саме не від цих подій колись філософи ХХІІ століття розпочнуть відлік століття ХХІ? Відповідно книгу можна рекомендувати всім, хто не тільки досліджує, а й прагне переосмислити минувшину та, хоч приблизним чином, робити прогнози майбутнього.

Микола Петращук

Придбати книгу.