«Інзеармінав»

*Кузьма Скрябін. Я, Паштєт і армія. ­– Х. : Фоліо, 2015. – 223 с.


Кузьма Скрябін – талановитий і цікавий оповідач. Його «виключно чоловіча п’єса» у прозі – «Я, Паштєт і армія» – про те, що відбувається по той бік радянського «дурдому», метафорично репрезентованого в образі армії, а також «госпіталю», який є місцем для тих, хто непритомніє під час складання присяги Родінє. Думаю, текст має чимало автобіографічного, проте найцікавіше у ньому, як мені здається, те, що він показує механізми співіснування людини з абсурдом. АндрєйВіктаричьКузьмєнка – саме під таким варваризованим іменем герой «подорожує» у радянському часі, маркуючи дистанцію між собою теперішнім (українським) і тим совєтським покручем. Світ радянської армії – ідеальний матеріал для пастишизації та іронії, і часто гротесково-іронічні образи чудово вдаються оповідачеві (ну от як забути образ Зої Алєксєєвни, якій «ззаду було років 25-30, але спереду – над цим питанням мучиться кафедра інституту палеонтології у Клівленді, штат Огайо»).

 

Читайте також: Мама Кузьми Скрябіна написала книжку про сина

 

Проте ця книжка особисто для мене стала відповіддю, принаймні частковою, на запитання, пов’язане з тим, чому радянський світ і досі викликає у декого ностальгію (наша культура сьогодення загалом схильна до ностальгії). Так от, герой потрапляє до музичного армійського гуртка, який готує популярну тоді пісню Статус Кво – «Інзеармінав». Це завершується апофеозно-ураганною радістю з боку солдатів, і мовчазно-замогильною тишею верхівки. Радянська культура – це постійний «діалог», співіснування двох секторів, у одному з яких живуть такі от Кузьми Скрябіни, а в іншому – АндреїВіктаричіКузьменкі. Причому, перебуваючи у першому світі, доводиться вдягати на себе маску, під якою кристалізується щось божевільно-прекрасне, яке вмить може прорватися і вчинити рейвах. Так само і світ у «госпіталі» – це репрезентація перевернутої радянської дійсності, в якій говорять про типові для радянського світу теми-табу, як політика, здоров’я, секс… Показаний у книжці «госпіталь» – це світ «косільщіков», того богемно-аристократичного прошарку, що складався з художників, музикантів, космонавтів, астронавтів… усіх, кому була чужа радянська «мілітаризованість духу» в Імперії Зла. Так от, парадоксально, але поряд із цим Злом функціонувало якщо не Добро, то принаймні щось цілковито божевільне, яке і було генератором чудес у великій країні дурнів.

 

Читайте також: Андрій Кузьменко: Без книжок мозок зсихається

 

Армія – символ патологічно-понівеченого радянського мозку, в якому існувала потреба до приниження і насолоди від болю – протистоїть «госпіталю», в якому так само чимало божевілля, а проте, тут можливі зародки справжнього життя. Для оповідача перебування у шпиталі стає омріяною насолодою, якої він не знав від часів дитячого садочка. Принаймні у шпиталі не служать. Або як пояснити те, що плакат із написом «Сава Комунисической Парти и СовецкомуСоюза!» провисів аж до дємбєля Андрєя. Потім цей самий плакат без жодних змін згодом «емігрував» до входу у шкірвенвідділення. І нікому не було діла до граматики, яка доводить напис до абсурду. На пошитому для радянських урочистощів полотні, площею з «Бердичівський район», нікому немає діла до граматики. У прагненні гігантизму граматичні правила – це дріб’язок. Так-от, оповідач показує, як весь Радянський Союз був таким собі гігантським полотном, на якому помилки були нормою. Проте головне – створювати видимість величі. Радянська культура, радянська психологія – це імітат-дискурс, говорячи літературознавчим сленгом. Але Кузьма Скрябін оприявнює це по-своєму. Гігантоманія, мілітаризація, прагнення вибудувати ідеальний порядок завершувалися мізерією душ, тотальною «сосудістоюдістонією», на яку страждала більшість громадян Країни Рад, і цілковитим безладом.

 

Чим міцніше пальму стискає скеля, тим вище вона здіймається вгору. Мені спадав на думку цей афоризм Григорія Сковороди, коли я читав спогади про «учєбкумаразма» і «початок дурдома» у «чоловічій п’єсі» Кузьми Скрябіна. І тільки ще раз переконався, що він – цікавий і талановитий оповідач.

Дмитро Дроздовський

Придбати книгу.