Українські прозаїки – про Крим

v_wNlUw3qqA

Крим по-українськи. – Брустурів: Дискурсус, 2015.

 

Книжка «Крим по-українськи» – спогади та фантазії українських письменників про анексований півострів у новелах, надруковані у видавництві «Дискурсус» за підсумками однойменного літературного конкурсу від «Газети по-українськи».


 

Кажуть, що після бійки не варто розмахувати кулаками. Але, по-перше, це навряд чи стосується літератури, а, по-друге, хтозна, коли можна буде сказати, що бійку закінчено? Ідею видання українських новел про Крим, таким чином, можна вважати цілком собі доречною і закономірною, бо ж будь-яка кардинальна подія потребує осмислення чи й поштовху до осмислення.

 

Не треба, правда, чекати, що всі тексти в цій книжці будуть присвячені подіям 2014 року, їх там не аж так і багато. Адже ще є чимало творів курортно-туристичного характеру, новел із кримськотатарським колоритом, речей, за великим рахунком, випадково локалізованих саме в Криму. Тобто доволі широкий вибір.

 

Авторів у «Криму по-українськи» понад двадцять, і вони дуже різні. Хтось уже давно присутній в українській літературі (як-от Анна Багряна), хтось саме активно обживається на її сцені (наприклад, Ігор Астапенко), хтось дотепер не фігурував чи мало фігурував у помітних літературних проектах (скажімо, Ярина Груша). Але переважно це все-таки молодь, не «живі класики». І яких тільки сюжетів і рефлексій у них не викликає багатостраждальний півострів!

 

Марія Хімич створила справжню новелу жахів, де в потязі, що полишає Крим, на тлі юнацьких сексуальних переживань і нескінченного, засуджуваного авторкою алкоголю, раптом з’являються померлі люди. Ігор Астапенко написав інтригуючий і формально грайливий текст про чоловіка, який уміє закидати вудку в майбутнє і виловлювати звідти події, що колись стануться. А Мавіле Яг’яєва запропонувала просту, але виразну притчу про кримських татар, позбавлених своєї батьківщини, про страх інших народів перед ними, котрий швидко розвіюється після ближчого знайомства між людьми.

 

Взагалі, власне кримські автори в книжці є, часто вони торкаються важливих сьогодні й у майбутньому моментів на кшталт розгортання нових репресій проти інакодумців в окупованій автономії, дехто з них, за словами упорядників, навіть мусили сховатися за псевдоніми. Але їх не так багато, як хотілось би. А в прозаїків із «материкової» України частіше, ніж хотілось би, Крим постає лише в ролі екзотичної яскравої місцини – тобто чужим і не надто зрозумілим майданчиком для пляжів, гірських походів і споживання не надто якісного вина. Що ж, це вкотре ставить перед кожним читачем (і автором, ясна річ, теж) питання про те, наскільки ми цікавимося своєю країною, наскільки хочемо розуміти й цінувати її різноманітність, замислюватися над нею, а не перебувати у, на перший і наївний погляд, комфортному полоні стереотипів іще радянського зразку.

Олег Коцарев

Придбати книгу.