«Боротьба – моє життя»

*Мандела Нельсон. Довгий шлях до свободи. Автобіографія / пер. з англ. Василя Старка. – К.: Наш Формат, 2015. – 568 с.


 

Мемуари і біографії належать до комерційно найуспішніших жанрів.

 

Видавництво «Наш Формат» представило українському читачеві біографію людини, яка в ХХ столітті стала символом свободи і втіленням африканського націоналізму (у нормальному «здоровому» смислі цього слова).

 

Нельсон Мандела – мислитель, який змінив хід історії, утвердивши африканську ідентичність. Під час народження він отримав ще одне ім’я – Холілала, яке в розмовній версії мови коса означає «заводій», «бунтівник», «ворохобник» (с. 13).

 

Шлях Н.Мандели – це шлях від борця до мислителя. «Я не народився спраглим свободи. Я народився вільним – вільним у кожному відомому мені сенсі <…>. Якщо я слухався батька й дотримувався звичаїв племені, мене не турбували закони людини чи Бога.

 

І лише тоді, коли я почав дізнаватися, що моя хлопчача свобода – це ілюзія, коли в молодості я відкрив для себе, що мою свободу в мене вже забрали, тоді я й відчув спрагу за нею <…>. Пізніше, в Йоганнесбурзі, я прагнув основних і шляхетних свобод – розкрити свій потенціал, за­робляти собі на прожиття, одружитися й мати сім’ю. Це були свободи, до реалізації яких не було перешкод, якщо жити за законом» (с. 535). Проте у країні закони не працювали, а всім керували «білі», які нарощували прибутки, нещадно експлуатуючи «чорних». Йоганнесбург – особливе місто для Н. Мандели. Тут на поверхні утверджувалась рівність між «білими» і «чорними», проте в офісі компанії «чорні» клерки повинні були мати свої горнятка; секретарки не могли дати їм пити зі своїх. Такі побутові дрібниці насправді свідчать про глибоко проведену демаркаційну лінію між людьми «першого» і «другого» ґатунків.

 

Читайте також: Книги, що надихають на суспільні й особистісні реформи

З роками у Н. Мандели з’являлася мудрість, яка давала можливість поглянути на історичні процеси, які творяться тут-і-тепер, із відстані. Для цього потрібно було усвідомити, що все, що відбувається на твоїх очах, – лише кліпання очей. Але далеко не кожен може сприйняти таку позицію. Нельсон Мандела мав вроджене почуття гордості і справедливості. З часом це відчуття доповнювалося уже згаданою мудрістю, яка давала можливість прийняти позицію компромісу з твоїм ідейним супротивником, який учора був здатний знищити тебе, а сьогодні ти сідаєш із ним за стіл переговорів. «Як зауважив колись один філософ, дивно, коли людина не є лібералом у молодості й консерватором у старості. Я не консерватор, але з роками стаєш зрілішим, і тоді погляди твоєї молодості видаються недорозвиненими й недосвідченими. Я симпатизував поглядам африка­ністів, чимало з яких колись і сам поділяв, однак вважав, що визвольна боротьба вимагає компромісів і такої дисципліни, проти якої виступа­єш в імпульсивніші молоді роки» (с. 203).

 

Націоналізм Мандели узагальнює голоси мільйонів, яким учора було відмовлено у праві зайти в той самий громадський транспорт із «білими», народжувати в тому ж пологовому будинку, де народжують «білі» жінки. Проте, переживши упослідження, розумієш, що ніхто більше не має бути тим, ким тебе вважали вчора. Батько Нельсона постраждав за те, що не підкорився чиновникові. Нельсон Мандела не підкорився системі. У мемуарах він зауважив, що, перебуваючи у в’язниці, відчував дедалі сильнішу ненависть до системи. Натомість у ньому ставало дедалі менше неприязні до тих, хто був «білим» обличчям апартеїду.

 

Цей світ тримається на віруваннях, забобонах і табу. Проте головне – щоб ці «переконання» не ставали ідеологією. Мандела здобуває добру освіту, позаяк він вірив, що тільки освічена людина може бути успішною. Проте життя дарувало йому зустрічі з тими, хто коригував цей погляд. Ті, хто здобули лише базову освіту, часто мали особливу мудрість. Мандела вірив у свої ідеали тоді, коли його перша дружина переконувала у тому, що він має зупинитися й повернутися до Бога, бо Бог усе знає і все вирішить. Проте бунтівник розумів, що часом Бог або відвертається, або просто кліпає… І людині самій потрібно чинити так, аби Бог потім благословив її діяння.

 

Читайте також: 10 серпневих новинок українських видавництв

Історія ПАР в розрізі життя Нельсона Мандели – це повчальна історія про країну, яка пройшла етапи страшних політичних трансформацій, зрад, стукацтва, економічних колапсів. Проте з точки Всесвіту це – лише кліпання. «Я пройшов цей довгий шлях свободи. Я намагався не збочити, хоча дорогою робив і хибні кроки. Але я відкрив для себе таємницю: коли виберешся на велику гору, бачиш, що треба здолати ще набагато більше гір» (с. 536), – зізнавався політик.

 

Нельсона Мандели не стало 5 грудня 2013 року – у час, коли Україна готувалася до бою з януковицькою системою, яка так само набула антилюдяних форм. Знаково, що сьогодні ця книжка, «більша за життя», з’явилася в чудовому українському перекладі.

 

Зазначу, що не можу пристати на всі мовні стратегії, які обрав перекладач В. Старко (зокрема, щодо закінчення –у у родовому відмінку однини міст на –бург, а також Лондон) відповідно до «Правописного словника» Г. Голоскевича. Такий переклад розхитує норму, закріплену у чинному правописі, який є мовним законом. Проте загалом переклад мемуарів – блискучий зразок мовного різноманіття та використання різних стилістичних ресурсів української мови, а також роботи з різними словниками.

 

Ця історія мусить бути прочитана і відрефлектована. Ця книжка доводить, що роль лідера в історії надзвичайно важлива. Лідера, який розуміє, що головне – створити правову систему і чесно працювати відповідно до цих правових норм, відкидаючи ресентимент і біль через утрати. Н. Мандела, присягаючи своєму народові, сказав: «…Ми, що лише недавно були поза законом, сьогодні отримали рід­кісний привілей приймати нації світу на своїй землі…» (с. 532). Певен, що сьогодні ці слова мають свою особливу вагу і для нас в Україні.

Дмитро Дроздовський

Придбати цю книгу.