Танталові муки ґей-роману

5caa0d1cab2fb5ce92bde7274580fecf

Ярема Юрій. Тепло його долонь : роман.Л. : Видавництво Анетти Антоненко, 2015.  120 с.


Коли Марсель Пруст надіслав до видавництва «Gallimard» рукопис першої частини свого епохального роману, то отримав відмову. А. Жід був одним із тих, хто негативно відгукнувся на перші проби Марселя, який перебував «у пошуках утраченого часу». Можливо, зараз, міркуючи над повістю (хоча у вихідних даних і зазначено, що це роман) «Тепло його долонь» Юрія Яреми, я виступатиму з позицій Андре Жіда. І мені справді хочеться помилитися так, як колись помилився Жід. Щоправда, роман М. Пруста і справді є (sic!) нестерпним і далеко не найцікавішим текстом усіх часів і народів.

Як зазначено в анотації, «Тепло його долонь» – це роман про різницю «між двома світами – «straight» і «gay»».

У Н. Сняданко вже була спроба розпочати літературну розмову про прийняття Іншого. Юрій Ярема написав ґей-роман (хоча для того, щоб назвати цей твір романом, мені бракує сюжетної розгалуженості, складнішої подієвості, проблематики…) про юнака, який є не таким, як більшість «традиційних» чоловіків. Сам цей задум, безперечно, цікавий. Ставлення до Іншого для мене особисто визначальне, якщо говорити про рівень утвердження у певній культурі демократичних цінностей відритого суспільства. Наважитися визнати свою інакшість, зокрема, і сексуальну, – сміливий крок. Ті, хто відкидають здатність іншого бути «Іншим» і роблять із нього «Чужого», у такий спосіб утверджують одновимірність власного світу, який побудований на жорстоких правилах. Юрій Ярема написав сміливий текст.

Його роман – це переважно діалоги й рефлексії оповідача. Сюжетна лінія досить «зібгана» і проста. Жодних психологічних складнощів у творі немає. Самі речення, на жаль, свідчать про те, що автор поки ще не опанував для себе майстерності прозаїка і не підкорив синтаксису. «За барною стійкою шугали склянки і пляшки – бармени знали свою справу і вправно керували процесом. Стійку було заставлено напівпорожніми бокалами та новими порціями питва. Дехто з відвідувачів спілкувався біля бару, смакуючи напої» (с. 83).

А ось приклад діалогу, який навряд чи міг відбутися в реальному житті:

«– Може, прогуляємося? – ковтаючи звуки, хрипко запитав він.

– А давай! – розглядаючи хлопця, відповів Арсен. – Куди підемо?

– Можемо до кафешки або на озеро. Ти сам куди хочеш?

А про мене! Головне – вийти з цього пекла, – лагідно усміхнувся хлопець» (с. 23).

Юрій, на жаль, маючи багато письменницького ентузіазму та душевного світла, іще не впорався з мистецтвом будувати речення, за якими ти бачиш психологію людей. Діалоги часто штучні, а сам роман на 80% – це розмови. Так, діалог-баталія з Лізою – один із найцікавіших фрагментів оповіді, бо, як на мене, тут вдалося створити справді реальний психотип дівчини, яка, не приймаючи ґеїв, насправді має чимало витіснених проблем і комплексів. Проте Юрієві ще треба повчитися писати діалоги, які є досить тяжким випробуванням для прозаїка.

Читайте також: Добрі добродії Шмітта: історія любові

«Тепло його долонь» – це не просто щоденник ґея, не просто сповідь людини, яку відкинуло суспільство. Передусім це художній твір. А художній твір ми можемо судити тільки за законами художності, естетики, визначальної в момент його сприйняття. Важливість порушеної проблематики, її нагальність з огляду на політичний чи історичний момент, аж ніяк не є маркерами естетичної довершеності. І мої закиди до цього тексту – саме у площині естетики. Роман потребує серйозної редакторської роботи. Не йдеться про редагування на рівні «барна стійка – шинквас» (хоча, готуючи публікацію як редактор, ніколи не дозволяю собі таких «вольностей»), а на рівні синтаксису, лексики, сюжету і проблематики.

Роман Юрія – занадто неправдоподібний із точки зору літературності. Перед нами дуже «добрий» текст; щось на кшталт ніцшеанського «людське, занадто людське». Розумію, що в українській літературі не так багато ґей-творів, тож ця царина не є розробленою. Крім того, я свідомий того, що Юрій хотів створити «інакший» наратив – добрий, відвертий, щирий. Певен, що для молодого автора цей текст є важливим і значущим, в особливий спосіб «ніжним і тривожним». Проте це емоційне ставлення автора до тексту не йде на користь «романові». У творі багато символічного (як «психоделічна» зустріч із Долею), який пасував би п’єсам М. Метерлінка чи О. Олеся, проте не романові Ю. Яреми, багато прагнень естетизувати реальність, проте у ньому насправді мало від доброго психологічного роману, що передає усі прірви, глибини й сум’яття ґея, який шукає себе у цьому світі – шукає через відмову друзів, через суперечки зі сторонніми пасажирами, роботодавцями…

Пригадую блискучу кінострічку «Горбата гора», в якій показано драматизм ґей-спільноти, яка є чимсь неприпустимим для «нормального» американського суспільства. Проте саме стосунки між ґеями показані як такі, що позбавлені фальшування. Юрій також хоче показати душу свого героя як чисту і незаплямовану. Проте така ідеалізація видається занадто спрощеною. Розумію, що ґей-образ протистоїть образу «нормальної» людини (скажімо, Лізи чи директора), що часто керується стереотипами. Проте надмір солодкавості робить текст штучним.

У романі чимало добрих ідей (скажімо, про самотність людини), чимало важливих для сьогодення філософських сентенцій (про важливість поважати іншого), чимало світла і добра, проте замало художності. Юрієві варто значно більше викреслювати і редагувати, щоб досягти тієї майстерності в описі ґей-стосунків, як у книжці «Двоє добродіїв із Брюсселя» Е.-Е. Шмітта.

Дмитро Дроздовський

Придбати книгу.

  • Олена

    Можу порадити передплатити літературно-художній журнал Дніпро, в ньому публікується багато сучасних українських авторів, журнал для справжніх любителів української літератури. Орієнтується на смоки сучасного читача, і містить в собі такі рубрики, як проза, сучасна українська поезія, драма, фантастика та ін. Виходить щомісячно.
    http://www.dnipro-ukr.com.ua/