«Ненавиджу війну»

*Дзюбенко-Мейс Наталя. Та, що біжить по стерні… Поезії. — К. : Український письменник, 2015. — 176 с.


 

У новій книжці Наталі Дзюбенко-Мейс чітко позначені два виміри: історичний – зболений і трагічний – і естетичний, сугестивність образів якого підносить читача у вимір прекрасного. У збірці «Та, що біжить по стерні…» у дивовижний спосіб поєднано епічну трагедійність і неокласицизм: класичні образи постають порталом у світ одвічних істини (вірші «Агасфер», «Калігула», «Нерон», «Архімед» та ін.). Суб’єкт лірики Н. Дзюбенко-Мейс наділений, проте, іще однією рисою: мудрістю, яка має метафізичний первень. Ці вірші – ніби нагадування про незнищенність зла, яке блукає у часі, немовби проклятий Агасфер, який прогнав Христа.

 

Крик серця зболеної жінки переходить через історичний гомін вселенського болю через планетарні війни й катастрофи у простір метафізичних сиґнатур. Прикметно, що Наталя Дзюбенко-Мейс реактуалізує в сучасній українській літературі жанр поеми («Хата бандуриста», «Кіммерія. Сон»). Книжка має ритуально-міфологічну організацію: чотири розділи, від голосінь і молитов – до філософської поезії, в якій багато афористичного, а отже, істини, схопленої в індивідуально пережитому слові. Від «Ангелів барикад» суб’єкт лірики іде до «Вознесіння свічі» й через «Іпостасі» доходить «Ріки і Жінки». Кожний блок – немовби пора року, але за такої моделі розумієш, що в цьому поетичному космосі – колоподібний рух. На жаль, на землі керує часто інакша логіка, також колоподібна, але жорстока. Цим світом править сатана… і деякі вірші це потверджують.

 

Проте інші розкривають перед читачем метафізичний світ особливої релігійності, в якій – наважуся висловити цю думку – є навіть щось більше від Бога або, точніше, від людського сприйняття Бога. Людина, яка керується логікою війн та убивств, в ім’я Творця не припиняє своєї жорстокої поведінки, немовби в кожну нову епоху вона кладе на проклятий вівтар нові мільйонні жертви.

Мінявся світ. Здригалися епохи.

А янголи купалися в дощах.

Та горя не поменшало нітрохи,

І лютості у хижих головах.

В ім’я Твоє не кинуть убивати,

І каменя не випустять з руки.

Нові кати розплодяться від ката,

Вони піднімуть нові канчуки…

 

Остання частина збірки – це адажіо, перемога пам’яті, любові та прощення над жорстокістю «братів», тобто жорстоких убивць нашого часу, диктаторів і їхніх кривавих васалів.

Ми не просили, то пощо приліз?

Поки не пізно, повертай в барлогу!

(«Брат»)

 

У збірці в особливий спосіб постулюється концепт «потреби слова». Н. Дзюбенко-Мейс повертається в поезію після екзистенційного мовчання, пов’язаного з втратою найрідніших.

Уже не дочка.

Не дружина.

Лише сирота.

Удова.

 

У книжці кілька віршів, присвячених Джеймсові Мейсу. Незважаючи на прірву, яка утворилася всередині жінки, поетка знаходить сили, аби сказати своє слово. Мовчання сьогодні може бути занадто великим ударом. У час війни, коли щодня гинуть сини України, мовчання – це зрада. Ці слова поетичний суб’єкт адресує і Європі, яка часом прагне втекти від українських проблем, проте не має морального права так чинити.

І Крим. І Рим. І газова труба.

Тобі не відсидітися в окопі.

У хижій тіні смертного гриба

Твоїх дітей малюється судьба.

Мовчання вже не золото, Європо!

І це є наша. І твоя війна.

Коли мовчання, наче постріл в спину.

(«Мовчання Європи»)

 

Концепт «Україна» експлікований у збірці на кількох рівнях.

За плечима у кожного

нині стоїть

Україна.

 

Н. Дзюбенко-Мейс пише нові молитви Україні, принаймні кілька її віршів мають молитовну символіку та особливу організацію. І заради того, щоб зупинити безглуздя війни, її ліричний суб’єкт промовляє ці слова, хоча кожне промовляння дається непросто. Та, що біжить по стерні… Це страшний образ, у якому імпліцитно прочитується весь той біль, який переживає жінка, а проте, вона не зупиняється ні на мить. «Не буть ніколи раю у цім кривавім краю» – писав Павло Тичина у «Скорбній матері». Попри весь трагізм сьогоднішньої української воєнної дійсності, Н. Дзюбенко-Мейс вірить, що порятунок можливий – і останній розділ постає перемогою життя над смертю, добра над злом, пам’яті над забуттям, радості над трагедією.

Бо на війні. І навіть на війні

Життя завжди, завжди перемагає.

Дмитро Дроздовський

  • Heribert Illig

    Ось Ви, пане Дроздовський, сидите в Києві і знаєте хто така пані Наталія, а я перебуваю далеко від Матері Метрополії і не знаю. Розкажіть, прошу Вас!

  • Олена

    Для любителів української літератури хочу порадити літературно-художній журнал Дніпро. Журнал орієнтується на смаки сучасного читача, в ньому можна зустріти рубрики такого характеру, як проза, фантастика, детектив, сучасна українська поезія, також в журналі публікується багато сучасних українських авторів.
    http://www.dnipro-ukr.com.ua/