Добро завжди перемагає

*Горовий Руслан Казки на ніч. Оповідки. – Л.: Кальварія, 2015. – 160 с.


У рецензії Юрія Володарського на «Казки на ніч» Руслана Горового написано, що ця книга «немов на замовлення відділу пропаганди при Міністерстві інформаційної політики». Навряд чи це був комплімент, але автор рецензії поцілив у яблучко. Знову те, чим мав би займатися цілий відділ при міністерстві, робить волонтер.

 

Тема книги Горового – Україна у вогні війни на Донбасі. «Казки на ніч» немов книга-пазл. Автор створює кожну свою оповідку-новелу, на перший погляд, нічим не пов’язану із попередніми і наступними, як елемент великої панорами драматичних подій сьогодення. Особливістю цієї книги, яку, власне, і помітив Володарський, є те, що письменник провів чітку демаркаційну лінію між «своїм» і «чужим» світами, не залишивши жодних нейтральних зон, напівтіней чи сірих смуг. Для Горового «свої» не просто свої, це добро, а «чужі», «вороги» не просто вороги, це зло. З точки зору художньої вправності, чорно-білі світи сьогодні не вважаються чеснотою літературного тексту. Але наскільки можна зрозуміти, вчинив так Горовий не через письменницьку наївність. Очевидно, він створив саме таку чітко розмежовану художню реальність, бо відчув, як саме це, хай романтичне, хай патетичне бачення того, що відбувається, життєво необхідне прототипам його героїв.
Коли в країні війна, неодмінно має з’явитися «наш» і відповідно «не наш», «ворожий» простір. Інакше не може бути й мови про такі абстрактні в тилу, але водночас дуже конкретні, дієві на фронті поняття, як бойовий дух, патріотизм, самопожертва. Свого культурного простору потребують солдати, які ризикують життям заради України, їхні родини, волонтери – усі причетні до такого небезпечного, брудного і жахливого явища як війна. Герой «Казок на ніч» – український солдат, патріот, волонтер. Уже це робить його втіленням добра, взірцем правильних рішень і вишуканої мови. Горовий немов і списує свої історії з реальності, і водночас ставить реальності планку, нижче якої опуститися сором.
Найприкметніша ознака «Казок на ніч» – незламний оптимізм, аж до рожевих окулярів. Незважаючи на його, оптимізму, подекуди відверту штучність, чиясь віра в «усе буде добре» приносить розраду. Полетимо ще в український Крим відпочивати («Аеропорт»). Чорна баба-смерть скаже хлопцю, що збирається на війну, «Ще не твій час» («Баба»); може, війна покалічить, але це не кінець життя, а лише привід для нової зустрічі («Однокласниця»); люди, навіть ті, що «наші не наші», зміняться на краще («Лариска», «Медсестра», «Правосєкі»); хтось загине, але не безглуздо, не намарне («Зустріч на Майдані», «Скрябін», «Головна фотографія»). Закінчується збірка оповідкою від назвою «Щур», у якій український солдат годує московського безпритульного, вимінявши у нього щура за солдатський пайок і снікерси. Пізніше ми дізнаємося, що Путін застрелився і згорів у Кремлі, а пожмакані газети з обіцянками «взяти Київ за два дні» роблять алюзії до подій 1945-го прямо-таки залізними. Життєствердно, хоч і трохи уже самозакохано.
Окреме місце у книзі займає політична сатира, де автор малює портрети типової «вати». І хоч Горовий начебто щедро послуговується таким літературним прийомом як гротеск, «вата» у нього зображена реалістично, немов жива, а усі «умовиводи» – як списані з диктофона («Янукович у Межигір’ї», «Лєнін», «Книжка», «Помічник міністра», «Раби» тощо). «Живими» читач має змогу побачити і представників правоохоронних органів, хоч від цієї дійсності на душі стає особливо сумно. Даїшник, що конфіскує у волонтерів дощовика своєму племіннику на рибалку («Перевірка»), – реальна історія, у якій пульсує пекучий сором волонтера (бо проковтнув-змовчав) за цей ляпас усьому українському народові.
Найслабшими у збірці є оповідки про тварин, бо тут авторська сентиментальність уже переходить межі доречного («Марта», «Бембік», «Гапочка» та ін.). Спроби олюднити звірів, нав’язати їм наші поняття щастя і комфорту лише підкреслюють настільки ми, Homo Sapiens, є окупантами цієї планети і настільки мало розуміємо справжні потреби братів наших менших. Про те, що жоден притомний ветеринар не порекомендує годувати оленя печивом, і «добрі» тваринолюби, які намагаються це зробити, незмінна болюча тема чи не всіх українських зоопарків, навіть писати не хочеться. Хоч смерть цього конкретного оленя («Бембік») наступає від рук браконьєрів-мисливців, а не від катару шлунка, усе-таки можливість таких трагічних наслідків людської «доброти» до тварин варто враховувати.
Здається, автор сам не визначився із жанром своєї збірки. Книга називається «Казки на ніч», хоч нижче меншим шрифтом уже уточнюється, що це не казки, а оповідки. В анотації ж написано, що це адаптовані пости у фейсбуці. З текстів складається враження про лаконічні новели. Зрештою питання жанру було б простою формальністю, якби не загадкова і якась наче нелогічна назва. «Казки» – про тексти, у яких немає нічого казкового. Мені твори Горового чимось нагадали сумні і світлі притчі Андерсена. Добро, як дещо абсолютно відмінне від зла, існує, стверджує автор. Воно не завжди перемагає у матеріальному світі, але моральна перемога завжди за ним. Може, у цьому і є вся магія.

Вікторія Зенгва

  • Олена

    Для тих, хто любить українську літературу можу порадити класний та сучасний літературно-художній журнал Дніпро, в ньому публікується багато сучасних українських авторів, а також можна зустріти такі рубрики, як проза, поезія, фантастика, детектив та ін. Журнал виходить щомісячно. Журнал орієнтується на смаки сучасного читача.
    http://www.dnipro-ukr.com.ua/