Любов переможе

12421667_842570929189237_1047274678_n

 

Оченята кольору антрациту. — 40 с.
Поранений херувим: Поезії / С. Пантюк. — Тернопіль.: Крок, 2015. — 48 с.


 

Збірки поезій бувають різні: одноманітні, яскраві, сірі і змістом грізні. Такі як у Сергія Пантюка, теж бувають… Дві збірки в одній: війна і мир, любов і розлука. Очі коханої і херувим, котрий пораненим птахом кружляє над Україною.


«Оченята кольору антрациту»

 

Як стверджується в анотації, це —  нове життя, нові слова, нові флюїди, нова енергія. Ця частина збірки переповнена потужним почуттям любові до Жінки: коханої, нареченої, дружини, посестри і в усіх випадках — незрадливої Музи. «Свіжі рядки в манускрипті долі //Божим теплом і мольфарами // пишуться…»
Він — зрілий чоловік, знаний поет, літературний діяч з тонкою чутливою душею, пораненим серцем і насиченим драмами і пригодами життям. Вона — юна, з поглядом янгола і гарячим щирим дівочим серцем. Вони зустрілися й закохались. Такий сюжет цієї поетичної збірки. Немов сюжет нового красивого роману про кохання.

 

«Моє кохання на ймення Ліза,
Моє кохання — по венах лезом,
Моє кохання — із серця магма,
З Кавказу вітер, із неба манна.»,

пише Пантюк. Кохання поета щасливе. Митець немов засвідчує, що писати гарні світлі вірші можна й про щасливе кохання. «І хай (їм) заздрять // з безодень сірих // Усі Петрарки, усі Шекспіри!».
Збірка багата чарівними образами. Чудернацький образ щастя ліричного героя, котре помирає на роздоріжжі, і тої, що рятує його, під’їхавши на реанімобілі.

 

Світлий сум короткої розлуки, що з майстерної руки поета переплітається з сумом полів за снігом і за теплом — лісів. Вечірнє сонце, що стріляє нечутно, й березень-батяр:він вірний побратим закоханих. Ярило, Діва Весна, Сварог — образи з древньої словянської міфології. На сторінці десятій, навіть, є страшнуватий і сумний маленький вірш з елементами містики про чорну магію.

 

А титульний вірш головної частини цієї збірки, звучить так:
Всоте і втисячне
будять в мені вулкан
Твої оченята кольору антрациту
Я з розлуки благаю:
не клич мене більше, війно!
Або їж нас обох,
бо окремо тепер нам не можна.
Ти, кохана, — мов амфора,
я Твоє вічне вино.
Коли я мандрівник,
Ти — криниця моя придорожня…

 

 

«Поранений херувим»

 

До другої ж частини поетичної збірки Сергія Пантюка увійшли тексти, написані та переосмислені протягом 2014-го та січня-cерпня 2015 року. У них багато війни, суму й розпачу, а ще більше  віри у вищу справедливість, себто перемогу.

 

Від самого початку, з першого тексту відважні герої української революції на майдані та війни на Донбасі  в рядках, де є слова: «Не відлітають янголи у вирій,
Допоки спека на передовій…»

 

А ще є заплаканий лютий і люди-сльози Майдану. Героїчно-ліричний персонаж згорьований війною на рідній землі. Він же поранений херувим, якому…
важко тримати крила,
коригуючи відстань
між Богом і чортом.
Щоб земля від смертей
хоч на день відпочила
він поволі кружляє
над Донецьким
аеропортом.»
Він «Раніше міг за годину
від Карпат і до Криму,
і повсюди вітали,
молилися, кадили…
Нині він тимчасово
не керує святими,
його функції виконують
бойові командири.
Зрештою ж: «Не парся!», часом заспокоює себе поет.
«Життя, воно, брате, таке…»

 

І він знає, що воно «низьке» і «високе,
Як сон, як дорога чи бій…» і «краще полаяти спокій,
Ніж випити за упокій!»

 

На сторінках другої частини збірки горять гори на весні, Стрибог викрешує чари й богиня Дана торкається своїми пальчиками його щік. Із літака у вечірньому небі темна частина Києва нагадує різдвяну кутю. Микола Гоголь ніби промовляє з небуття…

 

Автор в одному з віршів цієї збірки дає відповідь на запитання: навіщо йому писати, навіщо йому взагалі здались оті майстерно римовані тексти, й жартує про те, що значить бути поетом.
Наостанок можна провести певну паралель між обома частинами збірки. У них ніби є протистояння між любов`ю та війною, сумом та радістю. І, в принципі, уважний читач таки дізнається, що ж переможе у цій битві. А переможе — любов.
І серед пекельного бою —
Згадайте про найголовніше:
Я жив винятково любов’ю!

 

Юрій Мостовий