«Апокрифи степу»: формальні й смислові калейдоскопи Ростислава Мельникова

Фото: Видавництво Старого Лева

Фото: Видавництво Старого Лева

Ростислав Мельників. Апокрифи степу. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 144 с.


У «Видавництві Старого Лева» побачила світ нова книжка поета Ростислава Мельникова «Апокрифи степу».

Збірку можна назвати більше, ніж довгоочікуваною. Адже Мельників потужно дебютував у дев’яностих роках, став одним із центральних поетів свого покоління, заснував спільно з Сергієм Жаданом помітне літературне об’єднання «Червона фіра», але потім надовго «затих», лише зрідка публікуючи добірки віршів у періодиці (зате активно працюючи в галузі літературознавства: він написав чимало всього з історії літератури, впорядкував важливі книжки – наприклад, «смолоскипівські» вибрані твори Йогансена і Хвильового). Довідатися, що писав Ростислав Мельників протягом цих років, напевно ж, бажають чимало любителів сучасної української поезії. Втім, книжка дає навіть ширше часове охоплення. Про це свідчить її підзаголовок: «Поезії 1992-2012 років».

«Вибране» за двадцять років умістилось у вельми поміркований обсяг – 144 сторінки. Які дозволяють отримати непоганий узагальнений портрет поета.

Він, поет, часто вдається до закручених ритмічних, асоціативних, метафоричних лабіринтів (схоже, такий підхід більш притаманний поетиці його більш ранніх творів):

вікно то є завжди остання межа

між стрічкою мрій і потертим вагоном

і так покриває мережано мжа

посиніле скло і пошерхлі долоні (…)

Регулярно Ростислав Мельників займається і мовним калейдоскопом, конструюючи всілякі цікаві співзвуччя і співсенся.

Ми

      вічні

            нічні

                      гречкосії

Осінь

                лапає

 диМ

сивиМи

рукаМи

       туМанів

      Ми

                                                  запрягаєМ

степ (…)

Як нескладно зауважити, експериментує поет не лише із внутрішніми мовними процесами, але й із зовнішніми – розташування тексту, великі та маленькі літери, зліплення і розколювання деяких слів, виділення, шрифти й усі інші подібні речі сповнені в Мельникова не лише гри й пошуку, а також загадкових значень. Наприклад, виділені жирним шрифтом частини віршів (часто розташовані посередині чи й наприкінці текстів) у змісті книжки виявляються їхніми заголовками. Може, розшифрувати більше таких речей якоюсь мірою вам допоможе післямова іншого поета Олега Солов’я. А може, нічого розшифровувати й не треба, а краще віддатися гнучкій течій літерних річок.

Є, однак, у «Апокрифах степу» і вірші менш виразно естетського характеру. Вони позначені виразнішою емоцією, гострішою риторикою, прозорішим символізмом, простотою (а десь – і прогностичністю). Окремі з них, поза сумнівом, особливо гостро резонуватимуть саме в сьогоднішній Україні, хоч і було їх написано за зовсім інакших обставин:

війна – це суцільний і повний пиздець…

голений череп,

холод у яйцях…

десь за тиждень

перестане боліти плече…

кажуть,

пройдуть і приступи нудоти,

проте, можливо, й по тому

не раз зблюєш (…)

Як видно, книжці Ростислава Мельникова притаманна така варта безумовної поваги чеснота, як різноманітність. А ще, звісно, треба відзначити її насиченість численними натяками, алюзіями, прихованими та неприхованими цитатами з дуже широких (степових!) просторів української і не лише української культури. Поміркувати над ними чи повідгадувати теж буває цікаво.

Олег Коцарев

Придбати книжку