«Ще літо, але вже все зрозуміло»: світло буття в Брустурах

Фото: Видавництво Старого Лева

Фото: Видавництво Старого Лева

Василь Карп’юк. Ще літо, але вже все зрозуміло. Проби. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 160 с.


Часом хочеться почитати щось світле й життєствердне, щось надихаюче й окриляюче. Не конче довге чи з круто закрученим сюжетом. Головне, щоб сповнювало душу світлом й породжувало в тобі своєрідного поета. Стовідсотково, збірка малої прози Василя Карп’юка «Ще літо, але вже все зрозуміло» належить саме до таких книжок.

Василь Карп’юк – поет, прозаїк, публіцист та блогер, лауреат літературних премій «Смолоскип», «Гранослов» та інших.

«Ще літо, але вже все зрозуміло» – збірка короткої есеїстки, що оповідає переважно про принади маленької батьківщини автора, село Брустури, яке розміщене серед мальовничих Карпат франківщини.

Читати також: 5 новинок української чоловічої прози: літо, мороки, борги і постфашизм

Коли починаємо йти затишною місциною літературного світу Василя Карп’юка, нам одразу зустрічаються цікаві образи. Такі як поважна ящірка, яку ліричний герой оповіді порівнює з людиною й мало не вітається з нею, та кіт Маркус, що отримав ім’я на честь головного героя якогось телесеріалу. Ліричний герой міркує про те, що після народження ми приречені потроху вмирати, й людські тіла, які спочивають у землі, заповнюють тверду поверхню всієї планети. По суті земля під ногами це і є ми. Цікава думка, що сплітає життя, смерть і вічність воєдино. Ті, хто не знав, можуть дізнатися про подарунки під назвою Кукуци, які гуцули Страсного четверга дарують сусідським дітям, аби спокутувати гріхи померлих родичів.

Оповідач спонукає милуватися красою довколишнього світу: співом пташок, зеленню трав, заміськими чарівними краєвидами, що їх подарував Всесвіт Україні й українцям. Окрім літа є в збірці й зима: з першими заморозками, які втілюються маленькими сніжинками в траві, а також снігова феєрія з заметами, біло-сірою кашею-грязюкою та піччю з воркотливим котом під нею.

Є у книзі й твори, що прославляють зворушливу простоту класичних письменників-попередників й світлу пам’ять простих, але дуже любих, рідних предків. Ось, наприклад, невмирущі слова незрівнянного Василя Симоненка: « …Я нікого так не люблю, як дідів. Це жива мудрість, неписана історія нашого народу. На своїх зігнених плечах несуть вони стільки краси і ніжності, що може позаздрити їм будь-хто». Також Василь Карп’юк в одній із новелок переконаний у тому, що кожна людина є образом Божим й буває часто паплюжить той образ, піддаючись різним спокусам грішного мирського світу.

Часом оповідач полюбляє усамітнитись. Щоб ніяких зустрічей, ніякої роботи, нічого. Лише кава, цікава книжка й гарне відчуття вільного тихого простору. Як у новелці «Снігова каша».

Ліричний герой співчуває головному героєві «Ловця в житі» Селінджера, не любить театр, гри на публіку, мистецтво заради мистецтва й вважає, що в бажанні бути найкращим з усіх у своїй справі є щось надто егоїстичне.

Рядки збірки сповнені легкості й невимушеності, тепла людської щирої душі й любові до своєї маленької батьківщини. «Ще літо, але вже все зрозуміло» – своєрідні вірші в прозі, котрі надихають, мотивують й сповнюють радістю від читання.

Юрій Мостовий

Придбати книгу