«Мости округу Медісон»: книга-бестселер, що не відпустить до останньої сторінки

Medison

Роберт Джеймс Воллер. Мости округу Медісон. – Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»,  2016.  – с. 192.


Роман «Мости округу Медісон» одна із тих книг, які краще читати, а не аналізувати чи переповідати. Бо коли одну за одною, ніби наввипередки, перегортаєш сторінки цього роману все стає зрозуміло само собою, адже  цей твір читається на одному подиху. На перший погляд за його основу взято «класичний» романтичний сюжет, проте насправді до роману хочеться повертатися знову і знову. А такі книги трапляються не так часто! Безперечно, заслуга цього у майстерному письмі автора, яке вже з перших рядків зачаровує читача своїм майже «набоківським» початком: «Є на світі пісні, які народжуються самі собою з синьооких трав, з куряви тисячі сільських доріг. І ця одна із них» (с. 13).

І справді ця історія є особливою вже хоча би тим, що знайшла автора у буквальному сенсі сама. Одного вечора до письменника зателефонував чоловік, що представився як Майкл Джонсон та сказав, що прочитав одну із його книг і має розповісти історію, яка зацікавить прозаїка. Так, письменник Роберт Воллер дізнався особливу історію  родини Джонсонів, що лягла в основу роману, який після свого виходу 90 тижнів очолював топ бестселерів  відомих американських та європейських видань. Імена героїв автор залишив незмінними, окрім того, провівши власний пошук, наповнив книгу цікавими фактами із їхнього життя.

Головні герої книги Роберт Кінкейд та Франческа Джонсон – люди з абсолютно різним способом життя. Роберт, в минулому військовий фотограф, один із фотокореспондентів видання National Geographic. Він активно мандрує світом, проводячи у відряджені по два місяці, та робить фото для журналу про життя та культуру різних країн. Франческа італійка за походженням, що вийшла заміж за американського військового та переїхала в Америку. У штаті Айова, де вони осіли із чоловіком Річардом, подружжя утримує невеличку ферму та має двох дітей (саме вони, як виявилося згодом, і розповіли автору історію, описану у книзі) та веде звичний спосіб життя.

Літнього дня 1965 року із завданням сфотографувати криті мости в окрузі Медісон на подвір’ї Франчески, щоб розпитати дорогу зупиняється чоловік за рулем пікапа… І вже за кілька хвилин розмови їм обом стане зрозуміло, що ця випадкова зустріч цілком змінить їхнє життя: «Усе змінилося. Сьогодні мені зрозуміло, що довгий час я просто йшов на зустріч тобі, а ти назустріч мені (…) Дивне місце – дорога. Одного серпневого дня я петляв собі й петляв, а тоді підняв очі – аж тут ти йдеш по траві до моєї автівки. Озираючись у минуле, я розумію, що інакше й бути не могло. Я називаю це високою імовірністю неймовірного» (с. 40). І справді в книзі дуже тонка межа між випадковим і вічним, між щоденним побутом і романтикою. Серед звичних буденних декорацій народжуються почуття, у які важко повірити. Саме вони дозволяють Франчесці знову відчути себе жінкою, красивою і бажаною, адже як влучно зазначає автор: «Ми відмовляємося від природної свободи заради впорядкованості, зводячи нанівець свої почуття» (с. 121).

Відрядження Роберта тривало всього два тижні. Під час зустрічі із Франческою її сім´я була на щорічному міському ярмарку. І саме до приїзду її рідних – всього чотири дні закохані могли провести час разом. Це були дні, сповнені спільних прогулянок, романтичних обідів при свічках, танців і музики, відвертості: «Гадаю, ми обоє перебуваємо всередині іншої істоти, яку самі створили. Вона зветься ми. Навіть не всередині. Ми і є вона. Ми втратили самих себе і створили щось нове – сплетіння нас обох» (с. 133). У таке щире кохання, що виникло за чотири дні і витримало десятки років важко повірити, проте навіть це не вигадка автора – усі деталі їхнього знайомства автор мав змогу дізнатися із щоденників Франчески, які вона залишила своїм дітям.

Що сталося опісля, запитаєте ви? Мить прощання була особливо важкою. Нелегким був і вибір між сім’єю та нестримною силою, яка тягнула Франческу до Роберта. Чи бачились вони опісля? Чи погодилася Франческа поїхати? Ці запитання хочеться залишити відкритими лише додавши, що її вибір хоч і не зрозумілий кожному, проте гідний людини із великої літери. А вже 67-річна Франческа, яка з’являється у кінці роману, дає відповіді на ці запитання цілком однозначно й прямо.

Цікавою інтерпретацією книги є однойменний фільм за мотивами роману. Тому, усі охочі можуть порівняти ці дві версії. Кожна із них має право на існування. Проте, прочитавши книгу, можна із впевненістю сказати, що  саме вона найперше варта вашої уваги.

Кінофільм 1995 року з Клінтом Іствудом та Меріл Стріп у головних ролях

Кінофільм 1995 року з Клінтом Іствудом та Меріл Стріп у головних ролях

Цю книгу слід читати серцем, пам’ятаючи, що попри романтичну історію кохання йдеться про справжніх реальних людей, а, отже, таке кохання ще має місце у нашому світі поспіху та грошей.

Мар’яна Зеленюк

Придбати книжку