24 уми Біллі Міллігана в документальному романі Деніела Кіза

milligan

Кіз Д. Таємнича історія Біллі Міллігана : роман / пер. з англ. О. Стусенко. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. – 512 с.


 

Усередині має бути більше, ніж зовні,

і не обставини повинні керувати тобою, а ти ними.

Бальтасар Грасіан

 

Жорстоке поводження з дітьми, психологічне, сексуальне, фізичне насильство, що завдають непоправної шкоди емоційному розвитку і формуванню вольових якостей у дитинстві, пізніше можуть стати причиною встановлення вже в підлітковому віці такого психіатричного діагнозу як дисоціативний розлад ідентичності, відомого також як синдром множинної особистості. З часом дитячий розум, реагуючи на критичні ситуації, починає формувати додаткові особистості, які виходять на перший план у моменти принизливого, нелюдського ставлення з боку рідних і знайомих. Таким чином спрацьовує захисний механізм, що оберігає дитину від неприємних спогадів.

Одним із найвідоміших прикладів дисоціативного розладу ідентичності в історії психіатрії є випадок американця Вільяма Стенлі Міллігана, який ґрунтовно і доступно висвітлено в документальному романі випускника факультету психології Бруклінського коледжу, популярного письменника Деніела Кіза.

Книга «Таємнича історія Біллі Міллігана» (оригінальна назва «The Minds of Billy Milligan») побачила світ 1981 року. Основою твору стали записи, зроблені самим автором, який протягом кількох років спілкувався з Біллі Мілліганом, навідуючи його в лікарняних закладах штату Огайо.

У першій частині роману йдеться про затримання Біллі та звинувачення його в нападі, пограбуванні й зґвалтуванні жінок в університетському містечку. Незважаючи на докази поліції, хлопець не визнає себе винним, оскільки не пам’ятає, щоб чинив щось протизаконне. Представники громадського захисту, адвокати Ґері Швайкарт і Джуді Стівенсон, наполягають на психологічній експертизі. Незабаром після спілкування психолога Дороті Тернер із Біллі з’ясовується, що в хлопця незвичайний психічний розлад. У його голові живуть різні особистості, серед яких сам Біллі Мілліган є так званим базовим або стрижневим індивідом. Джуді Стівенсон повідомляє, що її підзахисного необхідно визнати неосудним і забезпечити йому необхідне лікування.

Особистості Біллі Міллігана розподілені на кілька груп: є головна десятка «людей», тринадцять небажаних персон і Учитель, цілісна особистість, у якій синтезовано інші альтер-его. Після виходу на «сцену» Учителя, завдяки якому і стало можливим написання цієї історії, в другій частині книги дізнаємося подробиці життя Біллі Міллігана від початку розщеплення його свідомості, усвідомлюємо причини такого психічного розладу, знайомимося ближче з численними образами хлопця, а також розуміємо, чому декого з персон довелося відсіяти, перемістивши їх у категорію небажаних.

Англієць Артур разом із югославом Рейдженом є одними з головних у внутрішній «сім’ї» Біллі. Перший контролює свідомість лише в безпечних місцях, другий же виходить на передній план, коли загрожує небезпека, і вважає своєю основною метою захист жінок та дітей. Іноді в їхньому житті наставали періоди психологічної неврівноваженості, які Артур охрестив «буремними часам» (с. 231). У ці непрості моменти він втрачав контроль над іншими особистостями, які з’являлися на «сцені» і йшли з неї, коли їм заманеться, створюючи хаос і невизначеність.

У тексті є чимало документальних свідчень, а саме витяги з газетних і журнальних статей, із протоколів судових засідань, регулярні звіти про стан пацієнта, листи Міллігана до письменника, надіслані з Державної лікарні для душевнохворих злочинців у Лімі, які, варто відзначити, були написані не тільки англійською, а й сербохорватською мовою і навіть арабською в’яззю. З цих документів стає зрозумілим, який тиск чинила на Біллі громадськість. Існував зворотний бік справи Міллігана, який передовсім створили представники засобів масової інформації та різноманітних департаментів штату, котрі не вірили в хворобу Біллі, вважаючи того просто хорошим актором і небезпечним злочинцем, якому не місце в Афінському центрі психічного здоров’я з його надто поблажливими умовами утримування.

У третій частині книги відображено гостру боротьбу з державною системою в цілому та окремими її представниками зокрема за продовження належного лікування Біллі як пацієнта з синдромом множинної особистості, а не як психопата з традиційними для психіатричної практики відхиленнями.

Наскрізною темою роману є воля до життя. Бажання вижити за будь-яких обставин змусило Артура та Рейджена надовго приспати Біллі, аби він не вчинив самогубство. Одного разу, коли Біллі, втомлений від безладу у власній голові, воліє покінчити з життям, саме Рейджен бере під свій контроль свідомість і відводить лихо. Також у множинній обоймі персоналій існують восьмирічний хлопчик Девід, хранитель болю, здатний терпіти всі страждання замість інших особистостей, та 16-річний Денні, майстер утечі, спроможний звільнитися з найміцніших кайданків і відчинити найскладніші замки.

Цікавим є факт наявності у творі образу самого автора Деніела Кіза, який час від часу спілкується з Біллі та його втіленнями. Знаходимо в тексті й алюзії на magnum opus письменника – «Квіти для Елджернона». Артур, обговорюючи з іншими членами «сім’ї» можливість написання книги на основі їхньої історії, так характеризує Деніела Кіза та його найвідоміший роман про 32-річного Чарлі Гордона з розумовими вадами, якому штучно покращили інтелект: «Він надзвичайно проникливо змальовує те, що діється у свідомості персонажа. Я хотів би, щоб наша історія була написана так само. Аби зрозуміти Біллі, люди мають подивитися на все його очима. Письменнику слід уявити себе на місці Біллі» (с. 153).

Проблеми в сприйнятті тексту під час читання можуть виникнути через велику кількість персонажів, задіяних у творі. Можливо, іноді навіть доведеться зазирнути на початок книги, де вміщено перелік усіх особистостей Біллі з короткою характеристикою кожної з них. Але більше занепокоєння викликає описова форма оповіді замість розповідної. Нелінійно побудований текст, насичений повторюваними подіями, пов’язаними з переведеннями головного героя з однієї лікарні до іншої і з перенесеннями судових засідань у справі Міллігана, вимагає більш інтенсивної літературної обробки матеріалу, незважаючи на документальність роману.

У цілому, роман «Таємнича історія Біллі Міллігана» – це правдива розповідь про незвідані внутрішні світи людини, замкнені в скляній колбі обмеженої предметності. Після прочитання дехто може поставити риторичне запитання, чи варто взагалі подібний психічний розлад називати хворобою? Адже, як писав у «Чорному обеліску» Еріх Марія Ремарк: «Хіба не можна було б з таким же успіхом вважати це особливим видом душевного багатства? Хіба в найнормальнішій людині не сидить із десяток особистостей? І чи не полягає різниця тільки в тому, що здоровий в собі їх пригнічує, а хворий випускає на свободу? І кого в такому випадку вважати хворим?».

P.S. Досить давно, починаючи з 1990-х років, у Голлівуді ведуть розмови про екранізацію історії Біллі Міллігана. У березні 2015 року стало відомо, що Леонардо ді Капріо хоче зіграти головну роль у стрічці «Переповнена кімната» («The Crowded Room») про чоловіка з розладом множинної особистості, у голові якого мешкало 24 персонажі, а у створенні фільму скоріше за все буде задіяна власна кінокомпанія актора Appian Way.

До речі, існує ще одна книга про Біллі, написана Деніелом Кізом, під назвою «Війни Міллігана» («The Milligan Wars»). Уперше вона була опублікована 1994 року в Японії, але досі не з’явилася друком у США.

Ігор Ярославський

Придбати книгу