Світовий бестселер Ніколаса Спаркса «Записник. Сторінки нашого кохання» вийшов українською

shapks1Ніколас Спаркс. Записник. Сторінки нашого кохання. — Харків: Віват, 2016. — 224 с.


Для багатьох поява цієї книги українською є довгоочікуваною подією, адже екранізована версія твору «Щоденник пам’яті» вже від часу свого виходу є одним із найулюбленіших фільмів досить широкої аудиторії. І безперечно така популярність цієї оповіді полягає у сюжеті — особливій історії життя двох молодих людей, яка вражає своєю глибиною та щирістю. До слова, відкриваючи першу сторінку «Записника», не відразу вдається впізнати саме кіноверсію цього твору, адже як це зазвичай буває, вона різниться із книгою. Тому усім, хто справді хоче збагнути цей твір по-новому рекомендую прочитати цей вражаючий роман!

«Хто я? І як же, цікаво, завершиться ця історія?» — саме із таких запитань розпочинається твір. І не даремно, адже Ноа Келгун та Еллі Нельсон — головні герої цього роману, шукатимуть відповідь на них усе своє життя.

Несподіване знайомство, перша юнацька закоханість, щоденні зустрічі і спільне літо, яке, на жаль, стане єдиним спогадом для Ноа по від’їзді багатої сім’ї Нельсонів, які звичайно ж не хотіли, щоб їхня єдина дочка пов’язала своє життя із бідняком. Листи не знаходили своїх адресатів, а спроби відновити зв’язок із Еллі не вдавалися. Тому тепер через 14 довгих років розлуки вони ведуть абсолютно різне життя та дивляться на світ по-іншому. Ноа пройшов війну та зазнав горя, втративши рідних та друзів. Він живе сам у великому домі, який все життя мріяв відбудувати, так і не пов’язавши своє життя із іншою. Еллі веде життя справжньої світської левиці, вона залишила живопис і планує присвятити своє життя сім’ї, яку має незабаром створити. Здавалося б життя, вже давно розставило усе на свої місця, проте яким здивованим був Ноа знову побачивши Еллі на подвір’ї свого дому!

sparks_230h320Прочитавши статтю про Ноа в місцевій газеті, Еллі вирішує зустрітися із ним, щоб раз і назавжди позбутися спогадів із минулого. Проте цих кілька днів були наповненні спогадами та стали «щоденником пам’яті» для обох: «Те літо було ідеальним, кожна людина повинна таке пережити у своєму житті (…)Поети часто описують кохання як емоцію, що не піддається контролю, затьмарює розум, забирає здоровий глузд. (…) Я не планував у тебе закохуватися, і певен, що ти почувалася так само. Проте тієї ж миті, коли ми зустрілися, стало зрозуміло, що ми не можемо опанувати свої почуття. Ми закохалися попри усі наші відмінності, і коли це сталося, ми дали початок чомусь дуже рідкісному, але неймовірно прекрасному». (с. 112) І ось уже за кілька днів перед Еллі знову постане питання — чи не є ця юнацька закоханість чимось більшим, аніж вона думала?

Проте ця історія є лише одним епізодом із книги і бачити у ній лише романтичну історію означає не розуміти її і на половину. Справжня цінність цього тексту відкривається читачеві лише на останніх сторінках. Саме тут перед читачем постають старенький Ноа та Еллі. Перший та останній розділи книги, присвячені саме їхньому спільному житті у будинку пристарілих, обрамлюють книгу. І ці розділи розповідають про їхнє життя набагато більше!

Кожного дня Ноа вже за звичкою йде в палату Еллі та читає їй із свого записника історію їхнього кохання. Проте це не забаганка старого чоловіка… Вже декілька років Еллі хворіє і ця хвороба забрала найцінніше, що є у людини — її спогади. Вона не пам’ятає Ноа. І лише час від часу, коли він читає для неї їхні «Записки», вона пригадує, що ця історія про них… і саме в такі хвилини їхнє кохання по-справжньому триває далі.

Цей твір не про любов, він про вміння кохати. Про те, на що повинен зважуватися кожен із нас, щоб не відмовлятися від власних цілей, про мрії і вміння мріяти навіть у найважчі часи: «Потрібна була неабияка сила волі, щоб залишитися собою, і Ноа мав її. Цей світ належав робітникам, а не поетам, тому мало хто розумів Ноа. Америка набирала обертів і швидко розвивалася (…) і люди рвалися вперед, залишаючи позаду жахіття війни. Еллі їх розуміла, але цей поспіх нагадував їй про Лона — усі пішли назустріч великим заробіткам та довгому робочому дню, нехтуючи речами, які роблять світ прекрасним». (с. 113)

Кінцівка цього твору залишається відкритою. Автор залишає нам лише кілька натяків на те, що може чекати героїв далі. Вочевидь, їхнє спільне життя триватиме доти, доки Ноа читатиме записки Еллі. А сам твір автора нагадуватиме нам, що такі глибокі та щирі почуття можливі, якщо цей твір будемо читати ми, його читачі.

Мар’яна Зеленюк