«Анна Київська. Дружина Генріха І» Філіппа Делорма: літопис для «чайників»

delorm_obklФіліпп Делорм. Анна Київська. Дружина Генріха І ; з франц. пер. І. Рябчія. – К. : Lauras, 208 с.


Книжка «Анна Київська. Дружина Генріха І» — не просто ошатно виданий родовід української королівни, а й інтелектуально-пригодницька історична реконструкція, в якій є свої «темні плями», свої загадки і напружені сторінки, несподівані відкриття та натяки. Реконструювати час, який мав місце тисячу років тому, надзвичайно складно. Філіпп Делорм написав неймовірно цікаву історію Київської Русі від найдавніших часів. Можливо, такий текст можна було б назвати «літописом для чайників» або доповненням до хроніки Нестора Літописця. Історію написано жваво, живою мовою, але водночас і доволі коректно стосовно історичних методів реконструкції давнини. Крім прекрасної роботи перекладача Івана Рябчія, який забезпечив захопливу читабельність тексту, зверну увагу і на професійне наукове редагування Володимира Рички, котрий у примітках і коментарях доповнює наратив Ф. Делорма, часто уточнюючи окремі позиції, навіть полемізуючи з французьким дослідником генеалогії, пропонуючи читачеві інші погляди на ті питання, яких торкається автор (наприклад, про тлумачення фрази Олега «Хай буде се мати городам руським», про другий шлюб (після смерті Анни Порфірогенети, на честь якої, як вважають історики, й було названо дочку Ярослава Мудрого) Володимира з Адель д’Едінґен, онучкою імператора Оттона І).

Такі видання важливі сьогодні. Говорячи про реактуалізований діалог України і Європи, важливо пам’ятати, що Франція — одна з тих центральних європейських країн, яка й досі значною мірою перебуває в силовому полі «російської любові». Почасти ця любов пов’язана зі страхом від наполеонівської поразки та визнанням величі «могутнього ведмедя». У ХХ ст. захоплення ідеями «червоної чуми» також були непоодинокі у Франції в колах її інтелектуалів — провідних письменників і політиків. Проте студія Ф.Делорма показує, що перші контакти французів і русинів (українців) розпочалися далеко до наполеонівської поразки. Можна зрозуміти, чому в свідомості французів сучасна Росія вважається правонаступницею Русі. Зверну увагу на дрібничку. Ф.Делорм зауважує: «У своїй історії єпископів Гамбурга» Адам Бременський засвідчує, що донька “Olaph rex Sueonum — Улофа, короля шведів”, вийшла заміж за “rex sanctus Gerzlef de Russia — святого короля Ярослава Рутенського”» (с. 47). Проте власна назва «Russia», абсолютно подібна в написанні до англійської назви Russia, тож у свідомості іноземця сприяє накладанню Русі на Росію. Такий лінгвістичний трюк, як мені здається, має бути пояснений, і робота Ф.Делорма — праця, яка постає своєрідною постколоніальною реконструкцією часу, віддаленого від нас на тисячу років.

Окремі мікро-сюжети видання доволі важливі, скажімо, про високий статус дружини князя Київської Русі. Французький історик говорить про мудрість жінок, які ставали дружинами князів Київської Русі. Це стосується і пра-прабаби Анни Ярославівни Ольги, і Анни Порфірогенети, і самої Анни Київської. Ф.Делорм описує тогочасну Францію без прикрас і захоплення: «Франція ХІ століття, територія якої ще далеко не вся була заселена, скидалася на велетенський ліс — темний, загрозливий, непроникний, де-не-де прорізуваний заростями хащ, пустельними ландами та шкідливим для здоров’я болотами… Міста ще не були великими поселеннями, що мерзлякувато тулилися до могутніх мурів» (с. 127). Натомість рівень Києва був значно вищим. У скрині Анни, яку вона привезла із собою до Франції, були дивовижні скарби (перські шовки, вірменські парфуми… (с. 133)), але особливо примітним став «дивовижний гіацинт», коштовний камінь, який привезла Анна і який згодом Людовік VI подарував абатству, аби прикрасити ним релікварій зі шпичаком від Тернового вінця. Історія шлюбу Генріха І та Анни Київської — зворушливий сюжет, про який історикам відомо далеко не все. Ф.Делорм збирає власну «історію історії» з численних хронік і художніх джерел. Так, в анналах історії ніким не зафіксована перша зустріч французького короля та київської князівни. Досить пізній шлюб Генріха І та інші факти, наявні в документах, дають підстави історикові припустити гомо(бі)сексуалізм (який був притаманний і двом його нащадкам — Генріху ІІІ та Людовіку ХІІІ (с. 100)) французького короля.

Історія про Анну Київську, яка освіченістю, високою культуру вразила французький світ, — це історія про перемогу розуму над середньовічними варварськими звичками, яких у тодішній Франції було чимало.

Дмитро Дроздовський