Один квиток у безкінечне літо. Рецензія на книжку «Надзвичайні пригоди Кохи, Айка та Дзю»

shlinchakШлінчак Софія. Надзвичайні пригоди Кохи, Айка та Дзю : казка / Написала і намалювала Софія Шлінчак. — К.: Фонтан казок, 2016. — 48 с.


Навряд чи хтось може знати, що цікаво дітям, краще, ніж сама дитина. Саме тому все, що придумане, створене малечею, — актуальне й затребуване. В сучасній українській літературі з’явилася книжка для дошкільнят і дітей молодшого шкільного віку, написана 9-річною дівчинкою, і вона точно знайде своїх поціновувачів.

«Надзвичайні пригоди Кохи, Айка та Дзю» Софії Шлінчак — це історія про пригоди трьох друзів: левеняти, папуги й тукана — які допоможуть читачеві зануритися в літо, бо ж події відбуваються у спекотній Африці.

Коха, Айко та Дзю — такі ж діти, як сама Софійка, також пізнають цей світ, учаться в ньому жити, бути самостійними, оборонятися, заводити друзів, здобувають власні перемоги. У книзі описано їхню першу подорож і пов’язані з нею перші труднощі й випробування.

У Софійчиній історії добро не просто перемагає зло. У ній злі істоти стають добрими, вся їхня хижа сутність остаточно розчиняється, зникає.

Так, на Коху й Айка нападає тигр. Він хоче ними поласувати, бо ж кілька днів не мав ані різки в роті. Атака звіра, звісно ж (бо хіба може бути в казці інакше), закінчується поразкою.

«Але Цезар не звертав уваги на її крик і вже навіть почав вилазити на плота. Під його вагою пліт трохи перехилився. І тоді Коха, не маючи іншого виходу, підняла весло і… бемцнула Цезаря по голові! Від удару у нього на лобі одразу вискочила ґуля — і він звалився у воду», — пише Софійка.

Так, вони втекли. Але історія матиме продовження. Бо в цієї маленької світлої дівчинки просто не може бути інакше. Здається, автор уважає, що навіть тіні негативу не має бути в читача після ознайомлення з казкою, тому вона вирішує помирити своїх персонажів.

Наприкінці своєї пригоди друзі знову зустріли тигра, але цього раз він тонув.

«Друзі не вагалися і одразу спрямували пліт до того місця, де раз у раз виринав Цезар. Коха кинула рятувальне коло, щоби той зміг за нього вхопитися. Потім усі разом витягли Цезаря на берег», — пише Софійка.

А кінцівка в цієї казки взагалі дуже несподівана. Хто читав «Стефу і Чакалку» Івана Андрусяка, зрозуміє, чим закінчується Софійчина історія.

Загалом це дуже мила, «дівчача» книжечка (на відміну від «Мікробота» Олега Чаклуна, яка, як на мене, хлопчача), хоча сподобається вона й хлопчикам. Бо ж тут є пригоди. А тваринки — універсальні, це не ляльки, не роботи, не танчики, які мають переважно суто свою «авдиторію». Тваринки подобаються всім. Надто, коли вони такі милі й пухнасті.

Софійка сама малювала своїх персонажів, тож через ці ілюстрації ми бачимо й саму авторку, її внутрішній світ. Левеня, приміром, вийшло дуже навіть мімімішне, хоч на початку книги не дуже схоже на себе. Але за тим, як старанно вимальовувала його дівчинка, як укладала в нього душу (у післямові до книги ви дізнаєтеся, скільки часу Софійка витратила на ці ілюстрації), ми бачимо, як вона сприймає цей світ загалом.

Крім того, у книзі ілюстрація підсилює кульмінацію. Найгостріший момент книги змальовано так, що маленький читач мимоволі перейматиметься долею персонажів.

Авторка вибудувала чіткий причинно-наслідковий зв’язок, кожна частинка логічно пов’язана з попередньою і є її продовженням.

Єдине, де промахнулася дівчинка, — тукани не живуть в Африці. Це — мешканці Південної Америки. Але менше з тим, обрала вона його своїм персонажем не дарма. По-перше, це красива пташка. По-друге, тукани всі разом переслідують хижих птахів, збираючись великими зграями і намагаючись надати допомогу пораненому або схопленому хижаком побратимові. У дівчинки пораненому птахові надавали допомогу, бо й він сам учинив би так щодо інших.

Простий стиль, природні й переконливі діалоги, нарація від автора — безперечні плюси цього тексту.

Книжка «Надзвичайні пригоди Кохи, Айка та Дзю» може мотивувати дитину творити щось своє. Прочитає дитя казочку своєї ровесниці і подумає: «А що, і я так можу». Бо змагатися з дорослими тьотями й дядями малюк може не наважитися, а от кинути виклик маленькій дівчинці — цілком. І що більше дітей захочуть це зробити, то краще. Надзвичайно приємно, що в Україні заохочують дитячу творчість. Тож чекаємо нових цікавих книжок від малят.

Юлія Юліна

Придбати книжку