Бестселер «Коли подих стає повітрям» Пола Каланіті: чому так хочеться дихати

kalaniti

Пол Каланіті «Коли подих стає повітрям» — Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» — 2016. — 353 с.


Цей бестселер The New York Times в багатьох свіжих українських рейтингах. І саме це мене трохи насторожувало, коли вирішила прочитати цю книжку. Адже ніде правди подіти — рекомендовані видання у рейтингах далеко не завжди гарні. Втім, ця книжка у рейтингах не випадкова.

Автор — американський нейрохірург Пол Каланіті, у якого за крок до омріяної медичної та наукової кар’єри діагностували рак легенів четвертої стадії. Знаючи, що скоро помре, лікар вирішив втілити в життя давнішню мрію, — написати книгу. На жаль, завершити її не встиг — помер навесні 2015-го року. Втім, дочитуючи його мемуари, складається враження, що навпаки — крапка у творі стоїть саме там, де повинна.

Книжка цікава, але нелегка. В ній чимало медичних термінів, описів нейрохірургічних операції, від яких аж моторошно стає. Але вона дуже добре відкриває внутрішній світ лікаря та розповідає про труднощі у навчанні, роботі (дванадцятигодинний і більше режим роботи). Краще розумієш, чому медики з часом стають досить цинічними. Мені особливо запам’ятався випадок із хлопцем, у якого була важка травма голови, — його не вдалось врятувати і він помер того ж дня. Коли рідні сиділи в горі в холі медзакладу, Пол Каланіті перебував у своєму кабінеті і насолоджувався шоколадним морозивом, абсолютно не переймаючись тим, що ось-ось сталось… Якось не по-людськи, так? Читаючи цю книжку, на таку лікарську поведінку дивишся зовсім інакше. І неодноразово натикаєшся на зізнання автора про те, що його власна хвороба дозволила зрозуміти, через яке пекло доводилось проходити його пацієнтам.

Чому навчає «Коли подих стає повітрям»?

Планувати й мріяти добре. Але одна фраза може перекреслити все.

«— Лікар скоро буде.

І на цих словах майбутнє, яке я собі намріяв і яке невдовзі мало справдитись, мета, вінець моїх багаторічних прагнень, — усе враз обірвалося».

Читати — це те, що збагачує наше життя. Приємно у списках книжок американського автора побачити Гоголя, Набокова. «Книжки були моїми найближчими друзями і водночас творили систему досконалої оптики, що подарувала мені новий погляд на світ».

Зясувати у чому цінність життя. «Оскільки мозок опрацьовує наш життєвий досвід, будь-яка нейрохірургічна проблема змушує пацієнта і його родину, бажано з врахуванням думки лікаря, відповідати на питання: що робить життя змістовним настільки, щоб жити далі?»

Памятати про смерть. «…сприймати смерть як непроханого мандрівного гостя, але усвідомлювати, що, навіть якщо я помираю, до того часу поки не помру, я живий».

Цінувати час! «Шлях, якого мені слід триматись, був би очевидним, якби я знав, скільки місяців чи років мені залишилось. Скажіть мені — три місяці, і я проводитиму час із рідними. Скажіть мені — рік, і я напишу книгу. Дайте мені десять років, і я знову почну лікувати хворих. Той факт, що кожен день потрібно проживати окремо, не допомагав: що мені робити із цим днем?»

У Пола Каланіті залишилась дружина і маленька донечка — на час смерті батька їй виповнилось всього вісім місяців. Книжка завершується епілогом, який написала його вдова. І цей епілог дуже проникливий, чесний, зі щемом…

Зоя Нікітюк

Придбати книжку