«Чужинець на чужій землі», або марсіанин на блакитній планеті

Gainlain

Гайнлайн Роберт. Чужинець на чужій землі. — Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016 р. — 720 с.


Чи є життя на Марсі? Цим питанням задаються повсякчас і, безперечно, незабаром ми знатимемо точну відповідь, а от фантаст Роберт Гайнлайн у своєму романі «Чужинець на чужій землі» ще в 60-х припустив таку можливість. Майк — людина, вирощена марсіанами, повертається на Землю, щоб познайомитися зі світом своїх батьків. По-дитячому наївний юнак ще не розуміє, що на нього чекає в заплутаній системі багатогранних неоднозначностей.

Українське видання від КСД є перекладом нескороченої версії роману, яку сам автор називав кращою. Історія починається динамічно: із закритої лікарні, де тримає влада Майка, його таємно рятують медсестра Джилл та журналіст Бен, ховаючи у впливового адвоката й лікаря Джубала Гаршоу. Новоспечений землянин починає «ґрокати» навколишній світ і ставити питання, які звичайній людині не спало на думку б ставити, тим самим змушуючи своїх нових друзів та читача замислитися. Таким чином підіймаються теми політики, взаємостосунків, культури, етики, релігії, сексуальної свободи. На час написання книги такі висловлення були досить сміливими та неординарними, хоча з погляду 21 століття маємо більш структуровані, ширші й чіткіші думки на ці теми в художній літературі. Наприклад, у контексті тієї ж сексуальної свободи герої порушують прийняті морально-етичні норми: Майк сприймає тілесний контакт як спосіб глибшого зближення, а тому не бачить нічого поганого в поцілунках або чомусь більшому з багатьма людьми. Зрештою це призводить до створення власної церкви, де не існує поняття сім’ї, а є лише спільнота «водних братів», між якими не може бути таємниць, сорому абощо. Фактично, він бере за основу релігійні практики та додає до них власні погляди, адже саме завдяки вірі у надприродне можливо привернути увагу багатьох людей за короткий час.

Однак чудово видно, що «Чужинець на чужій землі» написаний у ті часи, коли супергероїні в коміксах відігравали роль щонайбільше підтримки та носили «обладунки-купальники». Попри гучні заяви головного героя, текст пронизаний сексизмом, на який би можна було навіть заплющити очі, якби не така фраза із вуст Джилл:

«У дев’яти випадках з десяти, якщо дівчину ґвалтують, це хоча б частково її провина».

Очевидно, що розвиток жіночих персонажів проявляється у їхній розкутості: так симпатичні секретарки Джубала почуваються досить вільно у маєтку боса, а консервативна Джилл починає розуміти, що їй подобається, коли на неї витріщаються чоловіки, але вище подане висловлювання переходить будь-які межі. Крім того, не така вже й всеохопна любов і сексуальна свобода виходить у романі: герої чітко виступають проти одностатевих стосунків як між чоловіками, так і між жінками.

Якщо це один із відчутних мінусів, то другий, на мою думку, — це затягнутість роману. Друга його половина не така легка, як перша, там багато діалогів та монологів-розмірковувань на різні питання, тому текст видається дещо нерівним. Можливо, скорочена версія була якраз-таки правильним рішенням.

Попри ці недоліки книгу читати досить цікаво. Зокрема, завдяки питанню колонізації планет, критиці політичної системи та споживацької культури. Закони, вигадані в романі, спрямовані на те, щоб показати, наскільки і наші державні та юридичні апарати неідеальні, як легко можна ними маніпулювати. До прикладу, не можна не погодитися з такою цитатою:

«Демократія — це, у кращому разі, жалюгідна урядова система; єдине, що вона десь разів у вісім краща за будь-який інший спосіб, будь-коли випробовуваний людською расою. Найбільша помилка демократії полягає в тому, що її лідери можуть віддзеркалювати недоліки та переваги своїх виборців — наприклад, їх гнітюче низький рівень; але чого ще ти можеш від них очікувати?»

З іншого боку, споживацька культура, яка пишно цвіте і зараз, пробирається в усі закапелки людського життя. Майк, бажаючи познайомитися з людськими старійшинами, потрапляє до церкви Святого Фостера, де ринкова та релігійна моделі злилися в одне ціле. Там стоять гральні автомати зі святим письмом, подають алкоголь і влаштовують ледь не оргії, таким чином створюючи «рай на землі», а по-суті задовольняючи дрібні бажання негайно, паралельно відпускаючи гріхи.

Окрім того, в романі мені сподобалася думка про вихід за межі неможливого, що людина може вільно змінювати себе, як забажає, якщо не триматиметься за норми. Хоча, цитуючи Джубала:

«Ми в’язні наших дитячих переживань, і дуже важко — навіть неможливо — позбутися того, чого нас навчили у ранньому дитинстві».

Що ж до технічно-фантастичної складової, то зараз подібна наукова фантастика викликала лише б посмішку, хоча цікаво подивитися, як уявляли майбутнє в 60-х роках. Так, тут є колонії на Місяці та летючий транспорт з автопілотом, але водночас комп’ютери працюють на перфокартах, а книги читаються за допомогою читальної машинки, при чому кожна з них зберігається на окремій котушці, яка вставляється в машинку і крутиться. Тобто це точно соціальна, «м’яка» НФ.

Дизайн українського видання доволі непоганий, на обкладинки КСД все частіше стає приємно дивитися. На жаль, цього не можна сказати про рівень тексту. Ні, переклад з оригіналу, це вельми чітко видно. Недопрацювала команда перекладача, редактора і коректора. Сам по собі роман читається нормально, якщо бути не дуже вибагливим до перекладу. Хоча особисто мене здивувавтакий вислів, як «Допоможи собі безкоштовною їжею» (від «helpyourself» — «пригощайся») чи наступний діалог:

— Добре-добре, залишайся при своїй думці! Якщо я не можу довести, що маю рацію, значить, я помиляюсь. Чоловіки!

— Зараз, Джилл…

— Будь ласка, відвези мене додому.

Вочевидь, під «Now, Jill…» малося на увазі заспокійливе «Годі тобі, Джилл…» або «Ну-ну, Джил…» Це такі дрібниці, від яких сприйняття тексту, звісно, не псується, але вони викликають питання, чи не було там серйозніших промахів.

У підсумку, роман Роберта Гайнлайна «Чужинець на чужій землі» — це сміливий крок свого часу, текст, який не боїться зачіпати й порушувати консервативні норми моралі та критикувати суспільство. У ньому достатньо пригодницьких ліній та цікавих персонажів із широким світоглядом, хоча сучасним жінкам, які беруть сексистські нотки до серця, краще бути із ним обережним. Роман прийдеться до смаку шанувальникам (і шанувальницям із міцними нервами) фантастики, а також любителям філософських роздумів. Це не найкращий твір Гайнлайна, але однозначно вартий уваги.

Оксана Пронько

Придбати книжку