Світлана Талан «Повернутися дощем»: двобій між життям і смертю

talanСвітлана Талан. Повернутися дощем. Х: Клуб сімейного дозвілля, 2016. – 448 с.


Коли завершив читання роману «Повернутися дощем», довгоочікуване продовження життєвої «реальної історії» родини Насті Бидлоти, головної героїні роману «Оголений нерв», то кілька хвилин просто сидів мовчки, а в моїй уяві, одна за одною блискавично, наче в калейдоскопі, виникали страхітливі картинки війни, яка триває лише за кілька сотень кілометрів від мирної частини моєї рідної України.

Вже на обкладинці книги в погляді сумних світло-сірих очей тендітної, але нескореної дівчини, відбився сум і біль усіх жінок: матерів, сестер, батьків, які чекають і благають Всевишнього, щоб їх найрідніші захисники повернулись додому живими, вигравши у жорстокому двобої зі смертю, який триває на буремному Сході, можливо, саме цієї миті…

Основними темами роману є перипетії долі Насті та її коханого Вадима, які, ставши волонтерами, потрапили в полон сепаратистів, але не зламались, завдяки вірі в майбутнє України та щирості кохання одне до одного; Уляна і Геннадій мусять вижити і вийти з пекельного Іловайського котла, підступно влаштованого російськими окупантами, що не визнають жодних домовленостей, навіть на найвищому політичному рівні, бо для них не існує поняття «військова честь», чи  може існують зрадники в українському тилу, чи дізнаємось ми, як усе відбувалося тоді  і чому й досі не покарані ті, хто винен у цій трагічній сторінці неоголошеної війни, яку чомусь називають «АТО».

Ще однією темою є, за влучним висловом шановної письменниці, «війна в країні, розкол в родині», адже Ніна (сестра Насті) вирішує шукати кращої долі у «братній країні» і чути не хоче про рідну матір; Іванка (дочка Насті) сподівається на краще на окупованому боці від лінії розмежування, однак чи судилося?…

На мою думку, головною проблемою родини Бидлот, які «постійно губляться» є недовіра одне до одного, таємниці та недомовки. Незважаючи на те, що такі вчинки герої здійснюють, як вони вважають, заради блага своїх рідних: щоб не хвилювати, не засмучувати, саме такі недомовки можуть дуже швидко зруйнувати затишок сімейного вогнища…

Довгими ночами полону в камері, де розмістили 39 осіб, а спати люди можуть лише присівши під стіною, Настя з болем усвідомлює, що втратила доньку, бо приділяла мало уваги бесідам із нею, ніколи не прагнула зрозуміти складного і суперечливого внутрішнього світу своєї дівчинки, а працюючи у дві зміни, наполегливо дбала, аби дитина була доглянута і сита.

Письменниця викриває і доводить, що інформація про події на фронті, яку розповідають бійці та волонтери, часто відрізняється від тієї, яку надають офіційні джерела для ТБ.

Дуже показовими епізодами про мотиви захисту України на полі бою зі зброєю в руках є записи зі щоденника юної волонтерки Тетяни, яка сміливо допомагає бійцям української армії, ризикуючи щодня власним життям: «….ти мерзнеш в окопах не заради судді – хабарника чи митника – контрабандиста, а якраз заради того, щоб знищити цю погань. Ти щомиті ризикуєш життям  заради світлого майбутнього своєї країни, заради свого майбутнього».

Повертаючись у бліндаж, дивом вціливши після смертоносного обстрілу, дівчина бере до рук олівця і на аркуші паперу з’являється малюнок: «…під плямистою курткою дівчина тримає квіти. Так, на розгорнутих долонях – символ життя, весняні проліски, ніжні, тендітні, як сама дівчина та її мрії. Обличчя не видно. Навіщо його відкривати? Є символ жінки – воїна  і жінки – матері. Це я. Такий собі автопортрет без обличчя».

… Жорстокий кривавий двобій зі смертю маємо виграти, не ставши байдужими, ніби війна не є лихом всієї країни… Наближаймо той день, коли вона скінчиться, кожен на своєму місті і не забуваймо про підтримку тих, хто береже спокій наших домівок…

Пам’ятаймо:

Ми боремося не тому, що ненавидимо тих, хто перед нами, а тому, що любимо тих, хто у нас за спиною!

Роман Шухевич

Ігор Зіньчук

Придбати книжку