ЗУЖИТІ, або Що ви знаєте про реальність?

Томас Пінчон. Виголошення лоту 49. Київ: Видавництво Жупанського, 2016 – 192 с.

Томас Пінчон Виголошення лоту 49Сучасна людина нудна і пласка. Майже кожен представник нашої розвиненої цивілізації настільки звик до лінійного способу життя і отриманій завдяки цьому зоні комфортабельності, що часто не помічає навколишніх чудасій, які оточують його щодня, щогодини і щохвилини.

Від самого народження, певна річ, не без допомоги батьків і «добрих людей», людина має перти напролом по вже запланованій для неї суспільством лінії: дитсадок, школа, вища освіта, якась робота, кар’єра, пенсія, домовина. Одна й та сама пряма супроводжує більшість з нас від колиски до могили, навіть не приховуючи прищеплену невідомими формулу життя модернової людини: народився – працював – споживав – віддав Богові душу. А навколишній світ насправді сповнений розмаїтості, і знання більшості про те, що ж насправді відбувається поза зоною комфорту, становить не більше десяти відсотків. Далі панує страшна для Homo Sapience невідомість. Вона ввижається йому настільки лячною, що той радо міняє її на тісний кругозір, ін’єктований ще з дитинства. Компоненти ін’єкції знайомі усім: типу логіка, типу раціоналізм, типу скепсис etc. Усе згадане примушує людину називати часто направду феноменальні явища банальними випадковостями, збігами та іншим. А от чого раціональний спосіб мислення пояснити не в змозі, так того нібито і не існує, так? І це правильно. Цього не існує у десяти відсотках навколишнього, про яке знає людина. Та що коли їй вдасться вилізти за межі дозволеного? Хіба не цікаво, що там може бути насправді?

Відсутність у більшості бажання бачити щось далі свого носа принесла у мистецтво – і літературу зокрема – безліч альтернативних сюжетів, автори яких люблять загравати з людською свідомістю і її жахом перед невідомим. Одне з почесних місць серед таких посідає Томас Раґлз Пінчон. А культовий роман «Виголошення лоту 49», власне, як і уся творчість письменника, вже не один десяток років судомить мізки читачів і критиків з т.з. «лінійним» способом мислення. Такий працює на «так \ ні», «чорне \ біле», «добро \ зло», «багатство \ бідність» і начисто відмовляється розуміти, що далеко не все у цьому світі зводиться до банальних двох варіантів, та й саме буття насправді штука різнокольорова, а не чорно-біла, як прийнято вважати.
Перш, ніж писати про сюжет роману, слід акцентувати увагу на особі самого Т. Пінчона.
Це письменник-секрет, людина-загадка. Індивід, який подібно до небагатьох представників епохи «нью ейдж», вирішив не записувати історію свого життя на папері і світлинах. Він не давав і не дає інтерв’ю, і ніколи не з’являється на урочистих заходах. Тому відомостей про автора не так багато, як хотілося б. Кажуть, у Мережі «висить» не більше десяти світлин Пінчона, та й ті зроблені переважно замолоду. З цієї причини прихильники творчості письменника іноді прирівнюють кумира до кастанедівського Воїна – людини, яка так добре розібралася у сущому, що мирське її більше не цікавить. Іронія полягає у тому, що хтось із них може зустрічати пана Томаса чи не по сто разів на тиждень, і, звісно, нічого про це не знати.
Така утаємниченість автора знайшла своє відображення і у його епохальному творі. Запропонований українському читачеві «Видавництвом Жупанського» роман настільки оповитий ідеєю існуючої між нами потаємної паралельної реальності, що читаючи, мимоволі замислюєшся: а що ми справді знаємо про оточуюче?
Героїнею роману «Виголошення лоту 49» є Едіпа Маас. Одного дня жінка дізнається про смерть колишнього коханця і те, що їй призначено стати розпорядником його майна. У круговерті вивчення спадщини вона зненацька наштовхується на дивний малюнок – ріжок із сурдиною, – і не менш дивний напис: зв’яжіться через ЗУЖИТІ. Знайдене штовхає її у вир нових знайомств, подій і загадок, яких стає дедалі більше. У результаті Едіпа Маас з’ясовує: покійний володів незвичайною секретною організацією. Тепер усе, чого хоче жінка, це знайти вхід до неї і дізнатися якомога більше.

Затягуючи свого читача у тенета середини двадцятого сторіччя, письменник за допомогою приголомшливо безглуздих і водночас божевільно кумедних ситуацій попереджає його про хибно обраний суспільством шлях розвитку: передбачена антиутопістами нещадна індустріалізація, зародження культури споживання, алкоголізм і наркоманія. Усе це постає у романі трагікомічним тлом. І саме на ньому Пінчон збудував окремий світ, що побутує у межах нашого соціуму. Звичайні люди його не бачать і нічого про це не знають. Вони щодня ходять на роботу, мандрують одними й тими самими шляхами, мають однакові клопоти. Одноманітність відвертає їх від того, що коїться поруч, і тому більшість не помічає таємничого знаку, який можна побачити у найнесподіваніших місцях. А навіть якщо і бачить, людям на думку не спадає замислитися над його сенсом. Тож вони не знають, що знак слугує символом іншого, не знаного пересічними особами життя, яке тягнеться паралельно їхньому тут і зараз.

Чи є Едіпа Маас центральним героєм і центром усієї оповіді загалом, на це питання відповісти складно. Тут читач вже має вирішити сам. Автор стільки всього вмістив у написане, що іноді складається враження, ніби головним є мало не кожен новий персонаж роману. Настрій написаного коливається від депресивно-готичного до відверто комічного і навіть абсурдного. І усе це на тлі розвитку США, алюзій на історичні факти і замаскованих подіями роману шедеврів світової літератури.

Сашко Завара

Купити книгу